Вітчим напився і вдарив її в обличчя

Коли Вірі було 6 років, її батьки розлучилися. Мама зібрала їх речі, взяла доньку і зі скандалом пішла від чоловіка. Тато сумував недовго, спочатку зійшовся з однією жінкою, потім з другої, третьої й всі вони забороняли йому спілкуватися з донькою. Ну, або він так говорив, щоб виправдати власні інфантилізм, незрілість і безвідповідальність.

Майже рік Віра плакала і сподівалася на зустріч з батьком, а потім поступово стала забувати про нього. З її пам’яті стиралися спогади про те, як він виглядав, як розмовляв, як гладив її по голові.

Цьому сприяла і поява в їх з мамою житті нового чоловіка. Вітчим не ображав дівчинку, читав їй казки, купував подарунки на свята, водив гуляти, в розмовах з друзями та знайомими називав її дочкою. Проте, татом його Віра називати так і не стала, тільки по імені, а він і не наполягав. І мама не наполягала, їй було досить просто хороших відносин між її улюбленим чоловіком і улюбленою дочкою.

Єдине, що затьмарювало життя Віри – це рідкісні, але влучні п’янки вітчима. Коли він після чергової зустрічі з друзями повертався додому напідпитку, вона з переляком дивилася, як він падає з ніг, сидить в коридорі біля дверей, не в силах встати, але в силах кричати та матюкатися. Бачила, як він відмахується від її мами, яка намагається умовити його лягти в ліжко. А іншим разом він міг прийти й накричати на маму, вимагаючи від неї слухняності та покірності, потім втекти, грюкнувши дверима, «образившись», що його ніхто не любить. Мама, зітхнувши одягалася і йшла його шукати, переживаючи, що він впаде в калюжу і захлинеться або впаде в замет і замерзне.

На наступний день він відсипався, до вечора вставав, вибачався і далі життя все було добре, до наступної п’янки.

Так пройшло близько 18 років. Після школи Віра вступила до інституту і закінчила його з червоним дипломом, влаштувалася на роботу. Там познайомилася з хлопцем, закохалася, вони почали зустрічатися, а потім жити разом.

З мамою у неї були прекрасні відносини. Вітчим з віком випивати став трохи частіше і в стані сп’яніння став агресивнішим, але у тверезому стані, як і раніше залишався гарною людиною. У Віри з ним були рівні дружні відносини. Дівчина б не сказала, любить його як батька, але в цілому вона вважала його рідною людиною. До певного моменту.

Одного разу Віра зібралась в гості до мами. Мама затрималася на роботі, попередивши її, що вітчим на  корпоративі й вдома нікого немає, тому Віра відкрила двері своїм ключем. Поки мами не було, дівчина на швидку руку приготувала тісто для пирога, закинула його в духовку, поставила на плиту чайник і сіла перед телевізором.

Через 15 хвилин пролунав дзвінок у двері. Вона побігла відчиняти, але там виявилася не мама, а п’яний вітчим. Зітхнувши, Віра посторонилася, впускаючи його в квартиру. Відомо, що з п’яним чоловіком краще не сперечатися, тому Віра мовчала у відповідь на дурні закиди. Коли ж він намірився знову піти з дому, вона постаралася його утримати.

Чоловікові це не сподобалося і він ударив Віру. Не відштовхнув,  не висмикнув руку, а саме вдарив, з розмаху по обличчю. Віра від несподіванки відпустила його, схопившись за щоку, а вітчим швиденько вивалився за двері. Коли мама повернулася додому, Віра сиділа і плакала.

Дізнавшись, що сталося, мати кинулася на пошуки чоловіка, а потім весь вечір, уклавши чоловіка спати, втішала дочку. Після цього Віра припинила спілкуватися з вітчимом, не слухала вибачень і спілкувалася лише з мамою.

Минулого місяця Віра з хлопцем подали заяву в РАЦС, весілля мало відбутися в кінці грудня. Віра категорично не хоче бачити на ньому вітчима, хлопець її підтримує. А мама, навпаки, вмовляє її піти на примирення, адже настільки  тривалого ігнорування більш ніж достатньо, а вітчим вже давно розкаявся в скоєному. Вмовляє наполегливо, натякає навіть, що готова сама посваритися з дочкою через цю ситуацію.

Віра приголомшена маминою заявою, але поступатись не хоче.