Вірно чекала хлопця з армії, а він їй не повірив

Надя  та Іван були однокласниками.  Вони  подобались одне одному вже багато років, але зустрічатись почали зовсім недавно. Їй було сімнадцять років, коли Іван йшов в армію. Надя для себе вирішила, що неодмінно дочекається коханого з армії. Що таке два роки, коли любиш всім серцем.

Батьки Івана влаштували, як це зазвичай бувало в селі, пишні проводи. Друг Івана, Микола, який був на два роки старший за Івана, роздавав поради, як швидко освоїтися на службі, адже сам лиш місяць назад вернувся додому. Хлопці дружили з дитинства, якось Іван упав під лід, а Микола витягнув його.

Через пів року, відколи Іван пішов служити, Микола побачив Надю. Раніше він увагу на неї не звертав, а тут побачив, що дівчина покращала, красунею стала. Микола без тіні збентеження, що це дівчина його друга, спробував призначити Наді побачення. Але не так сталося, як гадалося: Надя відразу відмовила йому.

За Миколою бігали всі дівчата, а тут якась дівка так відшила. Він вирішив спробувати ще раз. Влітку кілька сімей пішли разом косити сіно. Була там і Надя. Коли треба було повертатися, батько Наді забарився, справи ще були, а дочку відправив додому, труба корів заганяти було. Разом з нею додому вирішив піти й Микола.

Микола знову став умовляти Надю зустрічатися з ним.

– Ти ж зустрічаєшся з Вірою, навіщо тобі я? – відкрито запитала Надя.

– З Вірою це несерйозно, а з тобою по-справжньому хочу.

– А у мене вже є справжній наречений, твій друг Іван, я його чекаю.

– І що, всі два роки будеш чекати? А якщо розлюбить тебе або передумає?

– Не розлюбить, я знаю його і вірю йому.

Микола ще більше розізлився через відмову і на повороті перед своїм будинком він крикнув Наді:

– Дивись, щоб твоя вірність не прокисла, а то будеш потім лікті кусати.

У той же вечір Микола напився і написав лист Івану, в якому повідомив, що з сінокосів вони повернулися сьогодні з Надією разом. І що Надя не зберегла йому вірність. А потім попросив вибачення у друга за те, що так вийшло.

Іван, отримавши лист, збожеволів від ревнощів. Відразу написав батькам, з проханням розповісти правду. Ну, а мати Івана побоялася приховати від сина те, що бачила. А бачила вона, що Микола повернувся додому з Надією. А що вже у них було там,  того вона не знає.

Але Івану і цього було достатньо. Більше він Наді жодного листа не відправив, а вона, навпаки, закидала його листами. Микола в цей час тільки ходив і посміхався:

– Ну, що, вірна, все чекаєш?

У відпустку Івану не вдалося приїхати, так що зі служби він повернувся тільки через два роки. І за цей час, він хоч і не писав Наді листів, дівчина все одно чекала його.

Уже одружився недолугий Микола і відстав нарешті від Наді. Начебто немає перешкод з’ясувати молодим відносини. Але Іван знову повірив Миколі, а не своїй дівчині. Миколі духу не вистачило зізнатися, що оббрехав Надю. Наді все ж вдалося поговорити з Іваном, але замість розуміння, він запропонував їй провести ніч на сіні:

– Все одно ти мені вірною не була, чого тобі втрачати?

Після цього Надя більше не підходила до Івана. Він через пів року одружився з іншою дівчиною.

У Надю закохався розлучений тридцятирічний чоловік з райцентру. Став доглядати за нею і запропонував вийти заміж. І Надя погодилася. Андрій виявився працьовитим, турботливим чоловіком, свою молоду дружину любив, так що Надя була за ним як за кам’яною стіною. Після заміжжя вона поїхала до чоловіка в райцентр і Івана тепер майже не зустрічала.

Але якось років через сім, випадково, на автовокзалі вона побачила Івана. Вийшло так, що вони йшли один одному назустріч і розминутися було неможливо.

– Привіт Надю, – шанобливо привітався Іван.

– Здоров Іване, – тихо відповіла Надя.

– Як живеш? – запитав він.

– Все добре, а ти як.

– Теж нормально.

– До побачення, Іване, – і Надя пішла далі.

Іван стояв і дивився їй услід. Він навіть забув, куди йшов. Жив він зовсім не добре, як сказав. Два рази йшов від дружини, але знову повертався заради дітей. Дружба з Миколою давно згасла. Було кілька випадків, коли Іван зрозумів, що Микола зовсім йому не друг, та й не здатний на справжню чоловічу дружбу. Іван давно зрозумів, що винен перед Надією, з якою мріяли одружитися після його служби. І він хотів би почати з нею все спочатку, але розумів, що така дівчина як Надя не кине чоловіка і не стане йому зраджувати.

Навіть зараз, коли вони випадково зустрілися, Надя була спокійною і поводилась так, ніби нічого не сталося. Іванові захотілося заплакати, він зрозумів, що вже нічого не повернути й не виправити те, що сталося.