Віра так любила свого чоловіка, намагалася йому готувати найсмачніші страви. Але її старання закінчилися для чоловіка лікарнею

Вірочка вийшла заміж з великого і чистого кохання. Вона любила свого Сашеньку, Сашенька любив її, і здавалося, що їх щастю нічого не може перешкодити.

Молода дружина такого ж молодого фахівця довела все своє сімейство до серцевих крапель, коли оголосила, що їде з чоловіком у далеке місто, де він будуватиме кар’єру, а вона дбатиме про нього.

– Та хто ж тобі там допоможе, підкаже, підтримає! – обливалася сльозами новоспечена теща, поглядаючи на зятя найнесприятливішим чином.

Той від погляду коханої тещі морщився, як від зубного болю, і намагався сховатися за своєю мініатюрною дружиною. Хоча виходило дуже погано, але він старався.

Віра ж була непохитна. Вона тепер мужня дружина, тож поїде слідом за чоловіком і якось на місці розбереться.

Теща ще раз обпалила зятя поглядом, в якому не залишилося і краплі симпатії, але суперечити своїй улюбленій донечці не стала, сенсу немає. Віра дуже вперта дівчина.

Від погляду тещі захирів стресостійкий кактус за спиною зятя, а в нього самого в животі неприємно завирувало.

Навіть від’їзд було вирішено перенести на більш ранній термін, щоб рідше траплятися на очі мамі Віри, яка тепер дуже багато часу проводила поряд із дочкою, допомагаючи тій збирати речі у далеку подорож.

Напевно, якби поїзди та інші види транспорту до їхньої точки призначення скасували, Саша пішов би пішки, тягнучи на санчатах кохану дружину. Все, аби зайві хвилини не знаходитись поруч із тещею, у якої погляд був, як у ведмедя багатообіцяючий і недобрий.

Але все склалося вдало, і молоді люди поїхали. Сашу там уже чекала посаду, а Віра вирішила, що на місці озирнеться, і там уже вирішить, куди прикласти свої сили та ентузіазм.

Дуже швидко з’ясувалося, що докласти сил вона може або до народження дітей, або до домашнього господарства. Роботи для Вірочки у цьому містечку не було.

Народжувати вона поки що морально не готова, тому вона вирішила з усім прагненням віддатися домашньому господарству.

Тим цікавішим було це заняття, якщо враховувати, що раніше ним Віра не займалася. Мама вважала, що донечка ще встигне натрудитися, тому й оберігала свою кровиночку.

Вірочка вміла варити каву, робити чай та різати хліб із ковбасою, але довго на такому раціоні було не прожити, це очевидно. Тож вона вирішила вчитися готувати.

Пікантність ситуації полягала в тому, що інтернету в ті часи та якогось більш-менш сталого зв’язку з великим світом, де залишилися мама та рецепти страв, у Вірочки не було.

Але й здаватися Вірочка не збиралася. Вона рішуче пов’язала на голову хустку, щоб волосся не лізло в очі, і войовничо оглянула розкладені на столі продукти. Щось з цього точно йде в суп, лишилося з’ясувати, що саме.

І почався час експериментів. Віра цілеспрямовано смажила, парила та варила, щодня зустрічаючи чоловіка з роботи з новою порцією кулінарного шедевра.

Серед них був суп із копченої скумбрії з пшоном, тушкована морква з яйцями та перловкою та гречана запіканка з сиром.

Фірмовими Вірочкиними відбивними можна було відбиватися від хуліганів, а запечена їй курка була така гостра, що тільки від погляду на неї починалася печія.

Але Саша все це їв, не забуваючи нахвалювати старанну дружину. Заради її очей, що випромінювалися від щастя, він міг переварити навіть бетон. Сама Вірочка наїдалася різними продуктами під час готування.

Щоправда, і Саша їв її шедеври тільки вдома, коли вона дивилася на нього з любов’ю в очах. Те, що Віра давала йому на роботу, він намагався утилізувати.

Але від шедеврів молодої та недосвідченої дружини були й плюси. Розлитий по кутах суп із печінки з броколі допоміг вивести з кабінету тарганів, мишей та перевіряючих. Такого ефекту не давали ні мишоловки, ні дихлофос.

А за допомогою звареного нею рису Саша зміг полагодити ручку столу, що постійно відвалювалася. Взагалі, він просто хотів витерти ложку, яка намертво вклеїлася в рис, але ефект все одно вражаючий.

Рятувався Саша тим, що його співчувальні колеги завжди кликали підгодуватись зі свого столу. Це давало Сашкові сил жити далі і боротися з кулінарними шедеврами молодої дружини.  Але все на цьому світі колись закінчується. Ось і запас міцності шлунка Саші теж наказав довго жити, тобто не наслідувати його приклад.

Після чергової ситної вечері Саші стало погано. Перелякана Віра не з першої спроби, але викликала лікаря, який приїхав і заявив, що він безсилий, треба їхати в лікарню.

У лікарні суворий вусатий лікар виніс свій вердикт – Саша жере якусь гидоту, чим повністю зіпсував собі шлунок. Тепер йому їсти ліки, пити ліки і дотримуватись дієти.

– Я так і знала, що ти на роботі всяку гидоту лопаєш! Ось до чого вона тебе довела! Але нічого! Тепер я цілком стежитиму за твоїм харчуванням, можеш не хвилюватися, – вичитувала вона блідого, але живого чоловіка.

Саша проковтнув грудку в горлі і подивився на свою дружину. Звичайно, він буде їсти все, що вона приготує, адже вона так старається заради нього, а він її так любить.