Віра купила доньці велику квартиру та шикарний автомобіль, але коли приїхала до неї на Новий рік, то опинилася на вулиці

Віра мала бізнес, який приносив хороші доходи, сфера громадського харчування. І сама вона енергійна така, працьовита, все з нуля створила. Двадцять із лишком років створювала, працювала без вихідних. І виховувала одна дочку. Чоловіка не стало рано, заміж вона не хотіла виходити. Мало як на дитину це вплине. Та й багато роботи.

Ну ось, років за двадцять пішли справжні гроші. Гарні гроші. І ця жінка відправила дочку вчитися за кордон. І купила дочці чудову велику квартиру в європейській столиці. Дуже дорогу. Сама продовжувала жити у старій квартирі, на батьківщині. Вона мріяла колись переїхати до Європи. А поки що всі гроші витрачала на дочку. І переказувала на рахунок доньки все, що вдалося заробити.

Квартиру обставили добрими меблями. Дочка познайомилася з пристойною людиною і вийшла заміж. І народила дитину. Добре все складалося. Жінка натужилась і подарувала дочці розкішну машину. Певна річ, все куплене оформлялося на дочку. А на кого?

І на Новий рік ця жінка із дорогими подарунками вирушила до дочки у гості. Хоча її не кликали. Вона просто сказала, що приїде на Новий рік. Дочка щось промимрила без ентузіазму, але жінка не звернула уваги, у дочки характер був складний.

Загалом, у новорічну ніч, коли жінка вручила брендові ювелірні прикраси доньці та чудовий годинник її чоловікові, її й вигнали з дому на вулицю. Із квартири. Може, й справді, годинник не можна дарувати.

Просто вона заїлася з дочкою через якусь дрібницю. Потім вони почали кричати один на одного. Так бувало іноді в них. А потім у кімнату зайшов чоловік дочки Ганс. І цей Ганс наказав забиратися геть. Негайно! Ви розбудили мою дитину. Ви кричали на мою дружину. Геть із мого будинку.

Даремно жінка белькотіла в сльозах, що ніч надвір. Причому новорічна ніч. Ганс покидав у чемодан її речі і буквально виштовхав її за двері. Вона так очманіла від того, що відбувається, що не чинила опір навіть. Ганс жбурнув валізу, пригрозив викликати поліцію і замкнув двері. А дочка навіть не втрутилася.

І ця жінка з валізою та зі зворотним квитком “на через три дні” вешталася вулицею. Її поліція мало не забрала. Потім вона знайшла якийсь хостел, грошей було мало, а у свято все забито. І ночувала на другому ярусі ліжка, оцінивши скромну розкіш європейського стилю. Вона намагалася до дочки додзвонитися, телефон був у кишені пальта, на щастя. Але дочка не брала слухавку.

Жінка повернулася додому, помінявши квитки. Дочка не дзвонила. І не відповіла. Потім на наполегливий дзвінок відповів Ганс і велів припинити турбувати його дружину.

Вражена жінка проридала у своїй квартирі три дні. Потім узяла і полетіла назад у місто. Може це непорозуміння? Може, її не так зрозуміли. Вона сама винна! Навіщо кричала та сперечалася? А може, дочка збожеволіла і не розуміє, що робить?

Ні. Дочка все чудово розуміла. І з вікна висунулась і запропонувала мамі повернутись додому. На батьківщину. Тому що мама нестерпна і психолог порадив розірвати токсичні стосунки. Ауфідерзейн, мутер, або якось так. Щоправда, невідомо чи був психолог. А якщо був, чи він знав, що їй мама дала?

Ось і вся історія. Тут почалися обмеження та локдауни, заклади закрилися. І ця жінка мала жахливий період, потім довелося з нуля знову все починати. Їй вистачило сил. Це дивно, але вистачило. І розуму вистачило зрозуміти: дуже ризиковано вкладати все своє життя в іншу людину. Абсолютно все. Тому що може статися все, що завгодно. І з бізнесом, і з країною, і людиною. Все що завгодно.

Гроші – вони теж багато що змінюють у людині. Якщо на неї записувати все своє майно і в неї вкладати все своє життя. Це сумна історія про вкладення в інших, яких ніколи не знаєш по-справжньому. І дізнаєшся лише темної холодної ночі, коли залишаєшся безпритульним у чужому місті…