– Він знав з самого початку, що готувати я не вмію і не люблю, але заміж мене покликав, його це не злякало. Так чого ж тепер з цього проблему робити?

Наталі зараз 25 років, заміж вона вийшла зовсім юною дев’ятнадцятирічною студенткою. У гуртожитку НЕ жила ні дня. Дівчина виросла з татом і мамою, та ще й мамина мама жила з сім’єю. Наталю на гуртки водили, балували, пестили й плекали.

– Ще встигне з каструлями возитися, – говорила бабуля, – йди, рідна, я тут сама. Давай я тобі чайку наллю, я пиріг спекла.

І Наталя пила чай, на кухні бувала тільки під час трапези. Заміж дівчину теж відправляли красиво: з білою сукнею, красивою зйомкою церемонії, банкетом і трикімнатною квартирою тієї самої бабусі в придане.

От тільки свекруха Наталі постійно бурчить незадоволено:

– У нас всі жінки в роду прекрасно готують, – журиться Антоніна, – а син одружився з дівчинкою-білоручкою. Ну гаразд, спочатку я думала, що навчиться, варто тільки захотіти! Але 6 років живуть, а вона і пельмені нормально зварити не вміє: або розповзуться, або «липнуть» до зубів сирим тістом. Позорище.

–  Та ні, жодної проблеми, – говорив Іван перший час на зауваження Антоніни, що в холодильнику немає приготовленої їжі, а молода родина харчується пельменями і яєчнею, – навчиться всьому, не переживай і не треба моїй дружині читати лекції з  цього приводу.

– І час минув, а віз у нас і нині там, – скаржиться Антоніна, – ні, щось просте вона зможе осилити. Але бажання вчитися готувати немає, як і не було. Але ж зараз стільки можливостей! Це ми рецепти переписували й з журналів вирізали. Мені сина шкода, він так на домашню смакоту накидається!

Здавалося б, в сучасному суспільстві, де начебто в правах всі рівні, вина за те, що не вміють готувати повинна покладатися на чоловіка і дружину. Не вміє дружина, а чоловікові хочеться смачненького? Вперед, інтернет для всіх відкритий. Тим більше, якщо вчитися і тому, й іншому треба з нуля. Але ні, в силу сформованих традицій: Ваня нещасний чоловік дружини-нездари.

–  Минулого разу, коли я до них прийшла, – говорить мамі сестра Івана, – вихідний, а до них доставка їжі приїхала. Ну як так?!

У Івана в родині свята проходять з багатим столом, з щедрим частуванням, гостей збирати люблять, приймати їх вміють. Наталя з чоловіком теж гостей запрошували кілька разів, на дні народження, на річницю весілля. І стіл був не менше щедрим, а страви не менш смачними.

– Ну так і не Наталя їх готувала, – скаржиться Антоніна, – а її мама з бабусею. Ось буде у них дитина і що? Пюре з баночок, м’ясо з консервів, кашку з пакетиків? Або сваха буде до дочки бігати кілька разів на день, внука годувати? Це ж треба, нічому дівчину не навчили.

Наталя зараз на 5-му місяці вагітності. Проблеми в тому, що вона не любить готувати й не бажає цього вчитися взагалі ніколи.

– Голодними не залишимося, – говорить Наталя свекрусі, – та й нормально у нас все. Я не люблю на кухні стирчати. Прибирати люблю, гладити, а приготування їжі – не моє. Чоловік? А з чого він повинен бути незадоволений? Якщо його щось не влаштовує, хай освоює кухарське мистецтво сам. У нас рівність.

– Ну яка рівність, Наталю? – каже їй Антоніна, – Він мужик, вони рідко до плити стають, затишок і приготування їжі – традиційно жіночі завдання.

– Це у вас Антоніна Василівна архаїчні погляди на сім’ю, – заперечує Наталя, – Ваня знав з самого початку, що готувати я не вмію і не люблю, але заміж мене покликав, його це не злякало. Так чого ж тепер з цього проблему робити?

– Мамо, нас все влаштовує, – каже Іван, щасливий майбутнім батьківством, – щось простеньке ми приготуємо, не переживай. А якщо вже закортить, то я до плити встану і сам всьому навчуся.

Але не переживати Антоніна не може. На її думку, Ваня зробив невдалий вибір. Дружина повинна готувати й це не обговорюється. І не просто аби що, а все, що душа забажає. У них в сім’ї такі традиції. Її син буде каструлями гриміти та зі сковорідками морочитися? Та де це бачено? А навіщо тоді дружина потрібна йому?

І дійсно, навіщо чоловікові дружина?