Він вже уявив, як його сильно штовжають в бік, але…

Був теплий осінній день. Персику було близько місяця. Народився він за будинком, саме там жила його мама. Першим, що він побачив в цьому світі, були стінки картонної коробки.

Кошеня відразу виділявся впевненістю і наполегливістю. Він був більший за своїх братів і сестер і згодом став рішучішим. Коли ніжки малюка зміцніли, а очі стали бачити чітко, він потайки втік з картонного будинку. Втомлена кішка примудрилася втратити пильність…

Пухнастик перевальцем крокував по двору і вдивлявся в обличчя людей. Кошеняті було цікаво, що відбувається у великому невідомому світі. Першим на його шляху трапився школяр. Хлопчик нахилився до тварини та почухав його по спинці. Персик було подумав, що цей хтось дуже важливий для нього, але хлопчик втік додому.

Наступним об’єктом став грізний чоловік з величезним пакетом. Кошеня, запинаючись об каміння, побіг до його ніг, але чоловік байдуже посунув пухнастика чорним черевиком в сторону. Зневірившись, кошеня брело далі.

Старенька бабуся, яка дрімала на лавці, помітила миле створіння. Вона дістала з сумки шматочок печива і поклала перед кошеням. Понюхавши незрозумілу їжу, Персик глянув на бабусю. “Що не хочеш? У мене більше немає нічого!” – сказала жінка. Малюк сумно нявкнув, він не знав, куди йти й де тепер його мама.

Раптом він побачив гігантські білі кросівки, які насувалися на нього, він уявив, як ці будівлі великі штуки штовхають його в бік, і заплющив очі. Великі кросівки належали Сашкові – студентку з першого під’їзду. Кучерявий хлопчина жив з батьками та закінчував третій курс університету.

– Доброго дня,  Валентина Іванівна, – сказав він старенькій.

– Привіт, Саша! З навчання?

– Ага! Як у вас здоров’я?

– Так потихеньку, спасибі! Бачив красеня?

– Ні! Ви про кого?

– Та он, дивись, під лавкою сидить. Я йому печиво дала, а він інтелігент виявився!

– О! Який малюк. Такому солодощі не можна, йому молока треба! Мені, як майбутньому ветеринару, це точно відомо!

– Слухай, так візьми його додому! Ви ж після Мурки так нікого й не взяли собі.

– А й справді, візьму, а то мама сильно переживає. Пішли, пухнастий!

Персик опинився в теплих руках Сашка. Кошеня на всякий випадок лизнув долоню, вона здалася йому смачною. Малюкові було не страшно, йому здалося, що нарешті він знайшов те, що шукав. Саша зайшов в під’їзд і швидко забіг по сходах до квартири.

Старенька, яка сиділа біля під’їзду, почула радісні вигуки розчулення матері та зрозуміла, що кошеняті пощастило!