– Він тобі голову дурить! – намагається переконати мене матір, а я не знаю, кому вже вірити

Я зараз у якійсь розгубленості. Можливо, це через мою недосвідченість, але я зовсім не знаю, як мені вчинити далі.

Ми з моєю мамою вже кілька років живемо удвох. Батько після розлучення поїхав до іншого міста. Зв’язок із ним практично обірвався. Раніше він платив аліменти, зрідка дзвонив. Зараз оголошується всього кілька разів на рік, щоб привітати мене з днем ​​народження та Новим роком.

Мама своє особисте життя так і не налагодила. Був у неї один чоловік, але нічого серйозного так і не склалося. Я теж велелюбністю не відрізняюся. Якось так склалося в моїй голові, що я завжди вважала, що зустрічатись треба з тим, хто тобі цікавий. До кого в тебе потяг.

Мене, звісно, ​​періодично запрошують на побачення. Я навіть на них іноді ходжу. Але після пари-трійки зустрічей мені стає зрозуміло, що це не то. Я завжди щиро всім хлопцям це озвучувала. Навіщо витрачати їх та мій час?

А нещодавно у моєму житті з’явився Руслан. Ми почали спілкуватися, все відразу було не так, як завжди. Ми один одному подобалися, і це було очевидно.

Нам цікаво спілкуватись, приємно разом перебувати. Руслан мені здавався дуже симпатичним, мене явно до нього тягне.

Ми зустрілися кілька разів, а потім про Руслана дізналася мама. Вона й раніше знала, що я ходжу на побачення чи з кимось зустрічаюся. Я ніколи не бачила, щоб вона була категорично проти цього. Та й закінчувалося все, якщо чесно, досить стрімко, не встигнувши до ладу початися.

Але з Русланом мені хотілося бути якнайбільше і довше. Напевно, я закохалася в нього одразу з перших днів. Мені постійно хочеться чути його голос і бачити його щодня. Коли на мамині розпитування я почала розповідати про Руслана, вона поводилася дивно.

Мама тепер виступає проти Руслана. Вона навіть його ніколи не бачила, не знає, що він за людина. Мені до ладу нічого не дає пояснити. Їй вистачило єдиної інформації для побудови негативного образу.

Справа в тому, що Руслан приїхав до нашої столиці із іншого міста. У нас з мамою велика трикімнатна квартира у самому центрі. Тато після розлучення все залишив нам із мамою.

Руслан теж не із села приїхав. Він народився у досить великому місті. А сюди приїхав у пошуках кращого життя та роботи після закінчення ВНЗ. І ось мама чомусь вирішила, що Руслан почав зі мною зустрічатися лише через місцеву прописку. Або, ще гірше, щоб якось «віджати нашу квартиру».

До маминих нотацій мені й на думку не спадало, що досі в наш час хтось із кимось може зустрічатися, виходячи з таких цілей.

Хіба може комусь на думку прийти заради реєстрації зустрічатися з дівчиною? Хіба зараз взагалі комусь потрібна ця фіктивна реєстрація?

Я намагалася донести свої аргументи до мами, але вона мене зовсім не слухає. Мама закочує істерики, кричить на мене і вимагає, щоб я покинула Руслана. Іноді вона навіть плаче і запевняє, що все це вона робить лише заради мене. Що їй просто мене шкода.

Я намагалася не звертати на це уваги, адже мені дуже подобається Руслан. Але тепер я помічаю, що мені складно отримувати задоволення від спілкування з ним, як раніше. Я сама себе накручую, постійно думаю, що мене використовують.

При цьому Руслан свого ставлення до мене не змінив. Він мені пише і дзвонить, цікавиться моїми справами та самопочуттям. Іноді, як і раніше, забирає після занять. І взагалі всіляко піклується та доглядає.

Але тепер я постійно ловлю себе на думці, що будь-який вчинок Руслана ставлю під сумнів. А раптом він робить це нещиро? Чи спеціально, з якоюсь вигодою для себе, грає закоханість?

А ще Руслан завжди робить мені подарунки. Не дорогі гаджети, звичайно, а просто якісь приємні дрібниці. Іноді дарує мені квіти. Хіба людина буде «вкладатися» в об’єкт свого шахрайства? Всі ці питання зводять мене з розуму.

Я не можу розібратися вже сама. Може мама просто не хоче мене відпускати у доросле життя? Чи просто боїться залишитись одна? Чи справді я настільки наївна і молода, що не бачу, як мене обманюють?