Він спочатку активно сигналив, а потім побіг до моєї машини

Цей ранок нічим не відрізнявся від інших. Я встала рано, посадила дитину в машину і ми попрямували в дитячий садок в центр міста. Дорога зазвичай займає близько години, а потім мені ще на роботу доїхати треба.

Після відпустки, підйоми о 6:30 ранку дався важко. Сівши в машину ми виїхали в потрібному напрямку. За моєю спиною встав автобус і посигналив мені своїм гучним гудком.

Я не розуміла що йому потрібно, моя Clio не порушувала ніяких правил. На наступному світлофорі, він знову мені посигналив два рази. Гудок у нього дуже різкий, аж пересмикнуло. Я почала дуже сильно нервувати й дитині теж це не подобалося.

І ось знову світлофор, до моєї машині дуже швидко біжить молодий чоловік в чорному. Він підбіг дуже близько до пасажирських дверей. Мені здалося що він зараз відкриє їх і залізе в середину. Підбігаючи він тягнув руку вперед.

Я дуже сильно злякалася цього несподіваного моменту. “Хто це?? Що йому треба??” Але мої двері він не зачепив. Він доторкнувся до бокового дзеркала з боку пасажира і розклав його.

Це був водій того самого автобуса. Він сильно поспішав, щоб не створити пробку, адже час червоного світла світлофора всього 45 секунд. Я помахала йому в знак подяки. Було так приємно, що людина не полінувалася вилізти зі свого транспортного засобу.

Сівши в машину, я зовсім забула про складене дзеркало і згадала б про нього в момент перестроювання наприклад. А здійснювати такий маневр без дзеркала небезпечно.

«Спасибі тобі, добрий водій автобуса, така турбота на дорогах дуже приємна!»