Він принизив мене при дітях і пішов

Заміж я вийшла дуже рано, мабуть, в цьому і була моя найбільша помилка. Мій чоловік був хорошим, уважним і добрим. я була по вуха в нього закохана.

У перший рік нашого сімейного життя мені заздрили всі подруги. Ми сварилися через дрібниці, але одразу мирилися, забували образи. Наша сім’я була ідеальною, ходили в кіно, займалися спортом разом.

Після народження першого синочка нам було важко, він був примхливий, ми нормально не висипався. Коли  синові  було 2 роки, я завагітніла другим. Чоловік затримувався на роботі зі звітами до пізньої ночі, з дітками була тільки я. Мені було прикро і я почала висловлювати, що втомлююся, сил просто не вистачало.

Від чоловіка слухала, що я грязнуля і не можу дивитися ні за дітьми, ні за порядком і сама схожа вже на страховище з обвислими грудьми. В один вечір коли чоловік був у душі, просигналив його телефон про повідомленні. Я нічого не підозрюючи підійшла і побачила, що повідомлення від дівчини, вона цікавилася його настроєм. Нічого не кажучи, просто поклала телефон на місце.

Протягом пів року, чоловік був нервовий, штовхав мене, принижував, кричав без приводу, затискав руки, коли ніхто не бачив. Якось на вихідних я з дітьми пішла в парк. Літнє тепло, морозиво і гарний настрій нас затримали на 4 години.

Повернувшись додому я зрозуміла, що він не один. Чоловік схопився з дивана і почав нас силою виводити з квартири, я його намагалася зупинити, але не могла встояти з дитиною на руках. Вийшовши на подвір’я з дітьми, сіли на лавочку і просто чекали. Через 15 хвилин вийшов чоловік з дівчиною і швидко сіли в   таксі.

З дітьми я пішла додому, не знаючи, що мені робити далі, молодшому було всього 4 місяці. У залі в безладді лежала чужа нижня білизна, від якої мене мало не знудило. На наступний день мій чоловік повернувся. Збираючи речі, обзивав мене свинею, а потім підбіг і при дітях плюнув мені в обличчя, сказавши при цьому, що я його розчарувала як дружина і мати.

Я просто по стінці сповзла, плакала як дитина, була убита морально. Місяць я чекала повернення і пояснень від чоловіка, але все було марно. Коли я вже просто від стресу хиталася, мене забрали до себе батьки. Він сам подав на розлучення і ми розлучилися, аліментів на дітей я у нього не прошу.

У приватній фірмі підробляю швачкою, беру замовлення додому, нам вистачає. Ночами ридаю, вдень ​​посміхаюся, не хочу, щоб діти бачили, як я страждаю. Адже розлюбив він, а не я, шкода, що діти у мене без тата.

За рік він навіть не спитав як у них справи, а з Днем Народження вітають тільки його батьки. Я так розумію, що я сама винна в усьому, мало часу йому приділяла. Приходячи з роботи ввечері, він бачив мене втомлену, не доглянуту, зайняту хатніми клопотами, а хотів бачити красиву і радісну дружину.

Просто напевно я не можу бути гарною дружиною! Мені всього 21 рік, але я й думати більше не хочу про заміжжя.