Він повернувся в моє життя і забрав сина

У 17 років я приїхала в місто на навчання і незабаром познайомилася з чоловіком старшим на 12 років. Я була молодою і наївною дівчиною з глухого села і навіть не думала про заміжжя.

Він наполегливо за мною доглядав, я завагітніла і ми одружилися. Я хотіла взяти академічну відпустку, але чоловік наполіг і я забрала документи з інституту.

Як тільки на моєму пальці з’явилося кільце, він почав змінювати своє ставлення до мене. Поступово переді мною став уже зовсім інший чоловік. До того моменту, коли я усвідомила, що вийшла заміж за домашнього тирана, я настільки втратила впевненість в собі, що сил хоча-б спробувати вибратися не було.

Він не почав мене бити на наступний ранок після весілля, все відбувалося набагато повільніше: дрібні претензії, приниження, втоптування самооцінки. Перший ляпас – так, на пробу, перевірити реакцію. Не пішла – все, дано зелене світло для синців на обличчі і зламаних ребер. Згадуючи про це зараз, я щиро дивуюся, чому тоді навіть не спробувала боротися? Чому я навіть розповісти кому-небудь не додумалася?

Народилася дитина. Син Микола, хворобливий хлопчик. У нього не було серйозного захворювання, просто він часто хворів і багато плакав. Допомоги з дитиною не було. Моя мама далеко, мамі чоловіка було ніколи: вони з моїм чоловіком їздили відпочивати і ходили по ресторанах. Я перетворилася на сіру залякану мишу. Але і це чоловіка не влаштувало.

В той день ми з сином повернулися додому з лікарні і не змогли потрапити додому, ключ не підходив до замка. Телефон чоловіка був недоступний. Я додзвонилася до свекрухи і почула, що я більше не потрібна її синові і можу котитися назад в ту дірку, з якої вилізла. Вони навіть не віддали нам з сином документи і речі. Я сіла і заридала.

Документів, грошей, друзів, роботи – немає, у мене нічого немає! До мами 800 км, та й не потрібна я там. Я продала обручку щоб хоча б нагодувати дитину. Доля вирішила зглянутися наді мною в той день, на одному з магазинів висіло оголошення “Терміново потрібен продавець”.

Мене взяли. Майже рік ми з сином жили в магазині. Я готова була ноги цілувати власниці магазину за те, що дозволила нам жити там. Я страшенно боялася міліції і органів опіки. Зібравши грошей, я відновила паспорт і дізналася, що чоловік зі мною розлучився. Я зняла кімнатку в занежбаній квартирі у старенької жінки, допомагала їй по господарству. Вона зробила нам тимчасову реєстрацію, я змогла змінити роботу і влаштувати сина в садок.

Я влаштувалася прибиральницею в модний фітнес клуб. Поступово привела себе в порядок, вперше за довгий час зробила стрижку. Згодом  мене зробили адміністратором  і ми з сином змінили кімнату на однокімнатну квартиру. Потім я вийшла заміж за хорошу людину і завагітніла, Коля пішов в школу.

Синові виповнилося 12, коли з’явився його батько. Він став забезпеченою людиною і через суд домігся права бачитися з сином. Коля приїжджав від батька в новому дорогому одязі, з новими гаджетами. Смартфон, комп’ютер, ноутбук – все купувалося відразу, варто було синові виявити сказати про своє бажання.

Коля став огризатися на мене, говорити що ми з чоловіком жебраки, що я його не люблю. З чергової поїздки до батька Микола не повернувся. Був суд. Сина залишили жити з батьком.

Як жити далі? Як у колишнього чоловіка вистачило совісті забрати у мене дитину? Адже він сам колись викинув нас зі свого життя…