Він ніколи не розлучався з подарунком коханої

Коли я працював на попередній роботі,  там був у мене дуже цікавий колега. Микола був дуже  серйозний, справедливий та відданий своїй роботі. У свої 38 років він був неодружений.

Дівчата з нашого офісу дивувалися постійно, чоловік хороший, грошей заробляє нормально, а чомусь неодружений. Вони дивились на нього закоханими очима, спокусити намагалися. А Микола на них уваги практично не звертав. Хоча з мужиками спілкувався нормально. Так і подумали всі жінки в нашому офісі, що щось з ним не так. Про орієнтацію його чутки пустили. Однак працював він практично за двох, так що ніхто його не ображав.

Декілька разів я помічав  у нього на столі ведмедика іграшкового. Відразу було видно що не з магазину – руками вишитий був. Я ще задумався: дітей немає, дівчини начебто теж, а навіщо йому тоді іграшка?

Поїхали ми разом з ним в інше місто у відрядження. Поселили нас в одній квартирі. Тоді-то я знову цього ведмедика побачив. Перед самим сном він його поруч з собою в ліжко укладав і навіть на роботу з собою брав. В кишені куртки носив. Спочатку я уваги не звертав, але потім все-таки вирішив поцікавитися.  Микола задумався, але все-таки розповів її історію.

В роки своєї молодості він з дівчиною  познайомився. Роман у них розвивався бурхливо і вони ось-ось готові були одружиться потай від батьків. Батьки Миколи про неї знали мало, а  батьки Тетяни й зовсім були проти їхніх стосунків. Вони  були нерозлучними. Він коли про неї мені говорив, його тьмяні сумні очі знову наповнювалися життям. Вона багато для нього значила. Клялися вони один одному у вічній любові та майже ніколи не сварилися. Були найкрасивішою парою інституту. Таня розуміла його з півслова.

А потім вона почала змінюватися. Стала більш задумливою, приходила на зустрічі заплакана. Микола почав підозрювати недобре. Таня пояснювала це тим, що у неї були проблеми з родичами. В один день вона сказала йому, що їде в інше місто. Нічого точного вона не говорила. Перед самим розставанням вона попросила його:

– Я скоро приїду. Дочекайся мене, будь ласка. А поки мене не буде, нехай він буде поруч. Обіцяй мені, добре?

– Обіцяю. – сказав Микола.

У той день вона і подарувала йому цього ведмедика. Коли Микола повторював мені її слова, то на очах його навернулися сльози. На наступний день вона не прийшла на навчання. А ще через два дні в університет прийшли її батьки разом з поліцією. Опитували одногрупників. Три дні тому Таня пішла і більше не поверталася додому. Вбитого горем Миколу початку тягати міліція, але його невинність у зникненні була доведена.

Батьки Тані щось недоговорювали Миколі. Її батько і мати його навіть на поріг не пускали. Микола стояв на колінах і благав її батьків хоча б зателефонувати, якщо щось стане відомо. Його проігнорували. Поліція не знайшла ніяких зачіпок щодо місця перебування Тані. В ті часи не було ні камер спостереження, ні смартфонів з інтернетом, так що все було набагато складніше.

Своїми силами Микола перерив весь місто, але нічого не зміг знайти. І весь цей час він тримав її останній подарунок біля свого серця.

– Вона обіцяла повернутися. І просила ведмедика її не ображати. – Микола намагався зобразити посмішку, але у нього не виходило.

З того часу він більше не намагається знайти собі другу половинку. Він тримає дану зниклій Тані обіцянку і кожен день носить подарованого ведмедика з собою, сподіваючись на її повернення.

Я дивився на солідного мужика з маленьким ведмедиком в руках і очима, повними сліз. Справжній чоловік, який тримає свою обіцянку вже через майже 17 років після зникнення своєї коханої. Де ж ти, Таню? Сталося що з тобою? Або можливо ти не знайшла в собі сил нормально розлучитися? Відпусти його, Таню. Такий чоловік зміг би ощасливити будь-яку жінку. Але він просто чекає тебе. Всі ці роки.

Цінуйте один одного і ніколи не ображайте без причини.