– Він мене вигнав, уявляєш?! – сказала мені подруга, прийшовши з валізою до мене

Після важкого робочого дня, я прийшла додому. Набрала гарячу ванну, лягла, розслабилась і вже практично заснула в воді, коли несподівано задзвонив телефон. Настя спитала чи я вдома і чи зможу дати їй притулок на пару днів.

Через годину вона вже була в мене з великою валізою і дуже емоційно розповідала про все, що з нею сьогодні трапилось.

– Він мене вигнав, уявляєш?! – знервовано ходила по кімнаті Настя.

–   Що там у вас трапилось?

– Сьогодні ми роботу закінчили раніше. Колега по роботі – Іван зголосився мене підвезти. А я така втомлена була, що до зупинки пертися сил вже не залишилося. По дорозі Іван біля кафешки пригальмував, сказав, що, мовляв, до дому не дотерпить, сильно зголоднів. Запропонував зайти перекусити. Ну а я що? Погодилася, звісно, – зітхнула подруга.

– І що? – в нетерпінні запитала я.

– Ну, з цього все і почалося, – продовжила Настя. – Замовили ми собі їжі, як на весілля,   голодні обоє і тут дзвінок від чоловіка. Я беру трубку. Стас запитує:

– Ти де?

–  Я без задньої думки відповідаю: «Скоро буду, звільнилася раніше». І тут понеслося:

– Я бачу, як ти звільнилася. Мужика собі завела ?! – злобно вигукнув Стас. – Повернись направо. – повертаюся і бачу розлюченого чоловіка, який, здавалося, розчавить телефон рукою, аж кісточки пальців побіліли.

– Думаю, як діяти й одразу себе зупиняю: «Виправдовуватися не збираюся. Ні в чому не винна». Підходжу до чоловіка, а він тільки презирливо так подивився і, схопивши речі, вилетів з кафе. Навіть поговорити не змогли, – зупинилася подруга, ковтнувши чаю з кухля, яку я дбайливо поставила перед нею.

– А ти чого, за ним побігла? – поцікавилася я.

– Ага, зараз, – розсміялася Настя. – Я пішла їсти. Не даремно ж стільки їжі замовила?

Після цих слів ми обидві ще довго сміялися над її незворушністю, а заспокоївшись, вона продовжила свою розповідь:

– Іван довіз до будинку, запропонував пояснити чоловікові, що він просто колега по роботі, але я відмовилася. Не вистачало ще розборок за участю третьої особи. Так ось, заходжу додому, а там, в коридорі валіза з моїми речами стоїть. Стас, вискочивши із залу, виштовхує мене з квартири разом з валізою і замикає за мною двері.

– А ти намагалася йому все пояснити? – дивуюся я реакції її чоловіка, з огляду на те, що подруга його сама недавно пробачила за зраду.

Тим більше Настя ні в чому не винна. Пів року тому вона застала його зі своєю кращою подругою Вікою в ліжку. Стас слізно благав його пробачити, стояв перед нею на колінах з обіцянкою більше не зраджувати. І, дійсно, ці шість місяців він поводився як зразковий сім’янин: з роботи приходив вчасно, дарував дружині подаруночки, намагаючись таким чином спокутувати провину, часто дзвонив, звітуючи про своє місцезнаходження, хоча Настя його про це не просила. І тепер така дивна поведінка.

– Він навіть слухати не став. Ну, нічого, я йому ще влаштую, – змовницьки посміхнулась вона. – Не знаю, що він задумав, але у нього нічого не вийде …