Він хоче жити в мене, а я не знаю, як його позбутись…

Свого біологічного батька я зовсім не пам’ятала. Він покинув нас мамою, коли мені було 2 роки. Він не дзвонив, не приходив ніколи до мене, аліменти не платив. Мама подала на розлучення і жила далі. Їй без нього стало спокійніше і значно легше.

Коли мені було 6 років, мама вдруге вийшла заміж. Вітчим замінив мені батька, якого я по суті й не знала. Через два   роки народився мій брат Ігор, з яким ми дуже дружні. Батьки купили ділянку в передмісті, побудували там будинок, де ми й жили своєю маленькою дружною сім’єю.

Згодом я закінчила інститут, влаштувалася на роботу і почала збирати на свою машину, щоб зручніше було добиратися в місто на роботу. Накопичувати особливо не виходило, завжди знаходилися інші витрати.

Минулого року батьки забрали до себе нашу бабусю. Вона стала гірше ходити, гірше бачити, гірше себе почувати. Хоч вона і життєрадісна жінка, але вік бере своє. Майже одразу в її однокімнатну квартиру заселилася я. Квартира хоч і стара, потребує ремонту, але була розташована всього в трьох зупинках від мого офісу, що мене особливо радувало, адже я ходила на роботу пішки та відкладала гроші.

Практично одразу я познайомилася з чудовим хлопцем, ми зустрічалися, спілкувалися і відмінно проводили час. Минулої п’ятниці у нас з Петром була перша маленька дата – рік знайомства. Ми домовилися, що він заїде за мною, ми проведемо вечір в кафе, а потім повернемося до мене, поп’ємо вина, подивимося фільм ну і все інше. Я прибігла раніше з роботи, сходила в душ і займалася укладкою волосся і макіяжем.

Дзвінок у двері пролунав несподівано. Я відчинила не дивлячись, думала, що Петро теж зміг вирватися раніше. Але це був не він.

На порозі стояв чоловік, погано одягнений і ще гірше від нього пахло. Кепка, сиве волосся і руки в наколках. А набрала в груди повітря, щоб повідомити, що він помилився квартирою, коли він вимовив:

– Ну, привіт, дочко! Тато твій повернувся! Буду з тобою свого віку доживати.

Я відчула, що земля йде з-під ніг. А чоловік, скориставшись моїм замішанням, зайшов у квартиру, оглянув кімнату, перевірив кухню і вимовив:

– Мда, бідненько, але чистенько! Що, теща моя багатства не нажила? Та й мамин коханець не сильно розбігся тобі допомагати, так? Ну ладно, жити можна! Треба буде тільки другий диван поставити он там в кутку. Я піду зараз, мені тут ще пару питань повирішувати треба, а в понеділок з ранку чекай з речами, – і він пішов.

У мене почалася істерика. Я зателефонувала мамі. Вони з вітчимом були у мене вже через годину. Приїхав Петро. Ми всі разом поїхали додому. Батьки наполягли, щоб я тимчасово пожила у них. Петро зголосився зустрічати мене кожен день з роботи та відвозити до батьків. Вітчим з братом з’їздили в бабусину квартиру, зібрали та привезли мої речі. Попутно зайшли до сусідки й попросили її приглянути за квартирою. Якщо чого помітить, відразу викликати їх.

Сусідка зателефонувала у вівторок. Сказала, що вчора весь день сивий чоловік, схожий на бомжа, крутився навколо двері в бабусину квартиру, а до вечора притягнув якусь стару ковдру, постелив між поверхами та ліг спати. На всі питання сусідів незворушно повідомляв, що приїхав до доньки здалеку, а її вдома немає. Йти йому нікуди, тому він буде чекати її в під’їзді. Якщо сусіди знають  номер дочки, нехай подзвонять їй. Вона зрадіє.

Сусіди викликали поліцію і його забрали для з’ясування особи. Я зараз живу у батьків, а що робити далі – не знаю. Вітчим дзвонив дільничному, той сказав, що батька вже пробили в відділенні. Він відсидів за п’яну бійку, місяць як вийшов, не працює, шукає місце, де осісти. Формально нічого поганого він не зробив, ходити в гості та навіть лежати в під’їзді – це ще не злочин. Буде що серйозніше, звертайтеся!

А мені-то що зараз робити? Жити й боятися?