Віктор жив з нелюбимою дружиною. Жив заради дітей, заради квартири, за яку ще треба виплачувати кредит. Але коли один друг став жартувати з дружини цього Віктора, він не витримав і поставив його на місце

В одного чоловіка була нелюбима дружина. Він давно її розлюбив, жили разом заради дітей та через квартиру. Взяли цю велику квартиру в іпотеку на багато років, тепер треба платити. І надто багато клопоту заради того, щоб роз’їхатися. Простіше по різних кімнатах розійтися, метраж дозволяє.

Чоловік одружився ще в юності. А потім зрозумів, що не любить жінку. Вона не дуже вродлива. Товста стала, не стежить особливо за собою. Сварлива. Весь час невдоволена якась. Зайнята виключно господарством та дітьми. І своєю нікчемною роботою, за яку одержує копійки. Навіть голос неприємний у неї. І ходить, човгає тапками, в якомусь халаті запраному.

Але він мовчав і жив собі. Дітей він любив, а до дружини ставився як до сусідки по комуналці. Давав гроші, зітхаючи. І дивився фільми, в яких довгоногі та палкі красуні грали головну роль. І в житті поглядав на таких красунь, якщо чесно. Він не любив дружину. Зовсім не любив.

Одного разу цей чоловік із друзями поїхав на рибалку. Він завжди їздив скрізь один, без дружини. Лише влітку з сімʼєю виїжджав до моря – заради дітей. І там було страшенно нудно, дружина все рахувала гроші, турбувалася, що багато витратили, дратувалась, робила зауваження… І ходила така товста, у сарафані. Ось і весь відпочинок. Він потім їздив із друзями, – інша справа, самі розумієте.

Ну ось, на рибалці пили напої та закушували. Сміялися над чоловічими жартами. І один друг став їдко жартувати з дружини цього Віктора. Мовляв, треба ж так себе запустити. Скоро захрюкає, –  і таке інше. Але всі реготали. І пропонували Віктору розлучитися, – навіщо губити собі життя ось із цим. Він сам іноді скаржився, що немає розуміння і любові. Що ось діти виростуть, а тоді…

І тут до цього чоловіка дійшла проста річ. Зрадити можна і нелюбимій людиній. Неважливо, любиш ти людину або не любиш, – можна зрадити нелюбиму. Це така ж зрада, нічим не відрізняється. Навіть ще гидкіша, бо таку зраду ми виправдовуємо нелюбов’ю. Неприємну, некрасиву, нелюбиму можна зрадити, начебто, саме тому, що вона нам неприємна, нелюбима нами і взагалі не подобається.

Віктор підвівся, дуже грубо сказав, щоб усі замовкли і не наважувалися говорити про його дружину. Це його дружина. Матір його дітей. Замовчіть. І поїхав автобусом, дійшов до зупинки п’ять кілометрів. Він же приїхав на машині друга, а друг випив.

Потім Віктор довго їхав у тряском автобусі брудною дорогою. Повз села, теж не з картинки села. Повз товсих корів. Повз коней, кіз, баранчиків… Повз полів, лісів, пагорбів і річок… Яка довга дорога додому була.

Він зайшов у квартиру, втомлений та сумний. Дружина вийшла в халаті, дивиться круглими блакитними очима, зовсім дитячими. Здивувалася, що він рано повернувся – вона давно ні про що не питала. А Віктор сказав: “Я повернувся додому!” і обійняв її. Чомусь обійняв. Теплу, живу, свою. Так і стояли в коридорі, обнявшись.

Зраджувати нікого не можна. А кохання – воно різне. Іноді тільки на межі зради розумієш, що любиш. Вважаєш своїм. І не робиш кроку, і тоді залишаєшся людиною.