Віка відмовилася вийти за Андрія заміж і тоді їй на зло він вирішив одружитися з її знайомою. І згодом зрозумів, що конкретно влип

– Віка, виходь за мене, – запропонував Андрій.

Але вона тільки здивовано подивилася на нього. Справа в тому, що вона ще вчора вранці зрозуміла, що не любить його, що їм потрібно розійтися, і думала, як це зробити.

«Потрібно, звичайно, прямо йому про це сказати, – думала вчора Віка. — Не хочеться, звісно, ​​його засмучувати. Але! Інакше не можна. Краще гірка правда».

А сьогодні Андрій узяв і всі її плани сплутав. Пропозицію зробив. Тому Віка не змогла одразу сказати, що не любить його. Пошкодувала його і вигадала іншу відмовку.

– Не хочу заміж, – відповіла вона. — Мене й так усе влаштовує.

— Може, ти мене не любиш і тому не хочеш заміж? – спитав Андрій.

Віка хотіла дати і на його пряме запитання чесну відповідь, але… Не змогла.

— Та люблю тебе, люблю, — відповіла Віка, — я просто заміж не хочу. І ти тут ні до чого. Ти хороший. А я взагалі не хочу заміж. Розумієш? Ні за тебе, ні за когось іншого. У мене зараз інші плани. І заміжжя туди не входить.

— Може, ти зараз не хочеш заміж, — сказав Андрій. — А мине трохи часу, і ти захочеш.

— Ну, коли захочу, тоді й вийду, — відповіла Віка.

— А коли захочеш? – не заспокоювався Андрій.

— Звідки я знаю, — відповіла Віка. — Може, через рік, може, через десять, може, через двадцять. Не знаю коли.

— Ну, круто! – вигукнув Андрій. – Не знає, коли! А мені що накажеш робити весь цей час? Чекати, поки ти зволиш захотіти?

— Та роби, що хочеш, — сказала Віка. – Хочеш – чекай, не хочеш – не чекай. Тільки не втомлюй мене. Я взагалі не розумію, навіщо тобі обов’язково одружитися зі мною треба? Що за дурощі?

– Дивись, Віка, прорахуєшся, – попередив Андрій, – захочеш за мене заміж, а вже пізно буде.

— Отже, така моя доля, — відповіла Віка.

Ось тоді і вирішив Андрі на зло Віці одружитися з її подружкою. Почав думати, яку вибрати. Адже їх у Віки було багато. Вирішив із Вікою порадитись.

— А що коли я з якоюсь твоєю подружкою одружуся? – спитав Андрій.

Почувши це, Віка зраділа. Ситуація вирішувалася сама собою.

— Тобі все одно на якій?

— До лампочки, — відповів Андрій, — на любій.

— Чого це раптом?

— А ось на зло тобі.

— А подружка погодиться?

— Якась точно погодитися, — впевнено відповів Андрій — Не всі такі вперті, як ти. А я чоловік видний. Діловий. І багатий. До того ж щодня до спортивного залу ходжу.

Віка одразу ж згадала одну свою знайому Інна і вирішила Андрія їй засватати.

— Ну, якщо на зло мені, і впевнений, що якась погодиться, тоді, звичайно, — відповіла Віка, — одружуйся з подружкою.

– Тоді порадь, на кому саме, – сказав Андрій.

– Я?

– Ну, а хто ще, Віка? Що ти, як маленька. Ти ж своїх знайомих краще знаєш. І я тобі добре відомий. От і допоможи. Хто, на твою думку, мені найбільше підходить?

Віка замислилась.

– Думаю, що Інна – найбільш підходяща для тебе кандидатура, – обережно відповіла Віка.

– Чому вона?

— Вона гарна і розумна, — відповіла Віка.

– І тільки?

– А ще ви схожі!

– Схожі? У якому сенсі схожі?

— А вона, як і ти, теж дуже хоче з кимось одружитися. Інші мої знайомі – не такі. Вони як і я. Не поспішають із заміжжям. А ось Інна… Дуже хоче заміж. Але! На жаль. Не виходить.

— Чому не виходить? Чоловіків немає?

– Чому ні. Є. Але вони не хочуть одружуватися.

– А-а, – зрозумів Андрій, – вони такі самі, як і ти. Вони мають інші плани.

— Ти правильно зрозумів.

– А зараз у неї є хтось?

— Зараз нікого немає, — відповіла Віка. – Нещодавно Інна розішлася з одним. Вона його все вмовляла одружитися з нею, а він ні в яку. Говорив, що його все й так влаштовує.

– Як і тебе.

– Як і мене.

— А що вона?

– А що вона, – Віка похитала головою, – як і ти, сказала, що тоді на зло йому за когось заміж вийде.

– А за кого вийде, не сказала?

— Ось за кого не сказала. Але точно не за першого зустрічного. Тому що дівчина вона видна, ділова, забезпечена. До спортзалу ходит.

– Добре, – сказав Андрій. — Одружуся з Інною. Тільки ти це… не будеш жаліти потім?

— Звичайно буду, — відповіла Віка, — але ж тобі краще.

— Чим це мені краще?

– Ну як, чим? Потішиш своє чоловіче самолюбство. Мовляв, ти застерігав, а я не послухала.

— Ну, прощавай тоді, Віка.

– Прощавай, Андрій.

Згодом Андрій став доглядати за Інною і швидко в неї закохався, а про Віку взагалі забув. І незабаром зробив Інні пропозицію. Вона з радістю погодилася.

Стали вони разом жити. Інна щаслива, а ось Андрій сумний.

– Щось не так? – поцікавилася Інна.

– Та все не так, – сердито відповів Андрій, – хіба я про таке життя мріяв, коли заміж тебе кликав. Адже тебе ніколи вдома немає.

— А навіщо мені вдома завжди бути? – здивувалася Інна. — Адже тебе теж ніколи немає вдома.

— На мене чекати, — сказав Андрій. — Це і є нормальне сімейне життя. Чоловік іде рано вранці, а пізно ввечері повертається. А що у нас?

– А що в нас?

— Ми обидвоє йдемо рано-вранці і обидвоє пізно ввечері повертаємося. Ну, гаразд я. Я вранці йду на роботу.

— І я на роботу.

— А після роботи маю ще зустрічі з друзями.

— І в мене — те саме після роботи. Тільки не з друзями, а з подругами.

— А потім я — у спортивному залі.

— І я теж у спортивному залі! – радісно сказала Інна. – Що тобі не подобається?

— Не подобається, — відповів Андрій. — Хочу, щоб ти весь час сиділа вдома. А я гроші зароблятиму.

— А ти певен, що заробиш стільки, скільки мені потрібно? Ти взагалі знаєш, скільки я заробляю?

– А скільки тобі потрібно? — у голосі Андрія чулася тривога. – Скільки ти заробляєш?

Інна назвала суму.

— Скільки? — пошепки перепитав Андрій.

Інна повторила. Андрій зрозумів, наскільки він дріб’язок порівняно зі своєю дружиною і запропонував Інні розлучитися.

– Ні, коханий, – радісно сказала Іннаа. — Нічого в тебе не вийде. Я – жінка серйозна. І заміж теж вийшла серйозно.

– Це як? – спитав Андрій.

— Це, значить, назавжди, — твердо відповіла Інна. — І щоб я цього від тебе не чула. Інакше покараю.

– Як? — тихо спитав Андрій.

— Примушу вдома весь день сидіти і чекати на мене, — відповіла Інна. — Про свою роботу ти забудеш. З друзями зустрічатимешся тільки по великих святах і під моїм наглядом.

— Як це? – не зрозумів Андрій.

– Я взагалі не розумію, навіщо ти ходиш на цю свою роботу, – сказала Інна, – тим більше щодня.

— Та я, Інна, чоловік. Я…

— Ну, гаразд, гаразд, чоловік, — сердито сказала Інна. — Не починай тільки. Якщо тобі це потрібно, то ходи на свою роботу, на ділові переговори, зустрічайся з друзями. Ось тільки зі спортзалом не старайся.

— У якому сенсі «не старайся»? – не зрозумів Андрій.

– У сенсі, сильно не втомлюйся, – відповіла Інна. — Нам і про дітей подумати треба. Розумієш мене?

– Ні, – злякано відповів Андрій.

– Коротше! – суворо сказала Інна. — Щоб увесь цей тиждень удома був не пізніше восьмої.

– Інна! – вигукнув Андрій. — Може, ти поясниш, що діється?

— Скоро ти сам усе зрозумієш, коханий, — відповіла Інна.

– Коли скоро?

— Сподіваюся, що місяців за дев’ять, — відповіла Інна. – У мене на тебе великі плани. Великі! Я дуже рада, Андрію, що ти став моїм чоловіком. Адже сьогодні так важко знайти чоловіка, який мріє про просте сімейне щастя. Як добре, що Віка не оцінила тебе і відмовилася від тебе. Треба буде їй подарунок за це якийсь купити. Іди до спальні, я зараз ще трохи попрацюю і підійду.

Андрій мовчки підвівся з крісла і повільно пішов із кімнати.

«Так що, коханий, — думала Інна, дивлячись чоловікові слідом, — можеш поки що насолоджуватися роботою, друзями та рештою. Скоро нічого цього не будеш. Куплю я велику хату в найближчому передмісті, і будеш ти в ній хранителем нашого сімейного вогнища. До речі, мало не забула, необхідно знайти для тебе хороші курси майбутніх тат».