– Відтепер двері мого дому закриті для родичів…

У 18 я переїхала у власну квартиру, яку мені подарував дідусь.  Ще з дитинства, я була дуже самостійною і відповідальною, тому батьки мені цілком довіряли. Я закінчила навчання, знайшла роботу, сама зробила ремонт у квартирі. Коли я вийшла заміж, то мій чоловік переїхав до мене.

Зараз я в декретній відпустці, нашій дочці 6 місяців,  а тому всі далекі родичі раптом про нас згадали.

Приїхала до нас з чоловіком татова двоюрідна сестра, дочку свою привезла: місто подивитися та в інститут документи подати.

– А чому до мене, а не до тата? – відразу запитала я.

– Незручно. – знизала плечима тітка Катя. – Та й вам не нудно буде – ви ж однолітки.

Так, ровесниці: мені – майже 30, сестрі троюрідній – 18. Майже однолітки, права тітонька.

– Ти не переживай, я їй грошей дала, вона як квартиру знайде, відразу з’їде. – заспокоїла мене родичка.

Живі перекази, але віриться насилу. Обидві були відразу попереджені, що через тиждень у нас з чоловіком відпустка і ми поїдемо до його батьків в село. І у нас вдома, під час нашої відсутності, ми нікого не залишимо.

– Тиждень – сила-силенна часу, вона у мене дівчинка розумна, обов’язково квартиру знайде. – запевнила мене батькова сестра.

Я проти подібних візитів і щиро вважаю. що про них треба попереджати хоча б за кілька місяців. А ломитися, навіть не подзвонивши – прояв неповаги до господарів. Тому дивуватися тому, що навколо таких гостей ніхто не бігає з віялом і не закидає виноградинки в рот – дуже самовпевнено. Тітка поїхала геть, я пояснила Юлі, правила проживання в моєму будинку. За всіма пунктами вона зі мною погодилася, зауваживши:

– Це цілком справедливо, я не буду Вас обтяжувати, і так  з неба на голову вам звалилася. Якби я знала, що Ви нас не чекаєте, я б нікуди не поїхала. Вибачте. – прошепотіло наймиліше створіння.

Зрадівши, що совість у дівчини ніби в наявності, я видала їй комплект постільної білизни, повідомила пароль від вай-фаю і порадила місцеві групи, де можна знайти житло без посередників.

Тиждень пролетів швидко. Юля з’їхала від нас напередодні нашого від’їзду до батьків чоловіка, і ми зі спокійною совістю поїхали. Повернулися ми через три дні після від’їзду – сусідка знизу зателефонувала і повідомила, що ми її топимо. Що було досить дивно – воду і газ я особисто перекрила перед довгою відсутністю.

В квартирі творився жах – як виявилося, хитра сестриця і не планувала шукати собі квартиру, вона зробила для себе дублікат ключів і пішла ночувати до нового знайомого, маючи намір повернутися після нашого від’їзду. Повернулася вона не одна, а зі знайомими цього знайомого. І вони рознесли нам квартиру в пух і прах. Видертий з коренем унітаз, рознесена душова кабіна, розбитий телевізор. Вишенькою на торті була смердюча купа відходів життєдіяльності прямо на дитячому ліжечку.

Я поривалася повбивати всіх, хто спав по кутках, але чоловік мене зупинив – він просто викликав поліцію і діток забрали. Збитків ми нарахували майже на 100 тисяч. Я відразу зателефонувала тітці Катерині та повідомила, що її дочці загрожує термін – проникнення в чуже житло, хуліганство і псування майна. Запропонувала такий варіант розвитку подій: вона відшкодовує нам збитки, ми забираємо заяву.

Тітка  примчала ввечері, в компанії мого тата. З порога вона кинулася на мене з проханнями пошкодувати її дитяточко і не псувати життя дівчинці. На мої питання про відшкодування, вона заявила:

– Як ти можеш? Адже вона твоя сестра! Ти її пробачиш, потім тебе пробачать – все взаємопов’язане!

– Знаєте, я не збираюся гадити на чуже ліжко. Прощати мене нема за що. А ось Ваша дочка увірвалася в мій будинок, обманом. Ви подивіться навколо – подобається? А якщо я так прийду до Вас в будинок під час Вашої відсутності? І рознесу все під три чорти? А потім скажу – Ви мене вибачте, а потім Вас пробачать?

– Я в суд піду. Але я – інша справа! Не хочеш по-хорошому, буде по поганому! – вона грюкнула дверима.

Тато вибачився за свою сестру і запропонував допомогу, я відмовилася – самі впораємося. Тітка Катя спробувала справу виставити так: що ми з чоловіком насильно замкнули Юлю у квартирі, намагаючись схилити її до надання деяких послуг, щоб наживатися на дівчинці. А ті друзі – просто рятівники, які дивом дізналися про біду, що трапилася з дівчиною і прийшли її звільнити. А погром – це сліди боротьби наглядача, якого ми залишили з дівчинкою, і її вірних рятівників.

У поліції, коли ми з чоловіком прийшли давати пояснення з цього приводу, співробітники мало не валялися під столами від сміху. А до звинувачень на адресу Юлі додалися звинувачення в наклепі на адресу її матері.

Ми потихеньку ремонтуємо квартиру. Розгляд ще йде. Всі товариші Юля  звалили всю провину на неї.

Всіх родичів, і далеких, і ближніх, я попередила: відтепер двері мого дому завжди закриті для Вас!