Відправила родичів ночувати до готелю, як і попереджала. Мама образилася, адже я зганьбила її перед ріднею

Мама зі мною тепер не хоче спілкуватися, хоч і не забуває писати повідомлення, що я зганьбила її перед ріднею. На мої слова вона не реагує. Вся проблема полягає в тому, що я маму та родичів заздалегідь попередила, що так і буде. У мене не готель і не прохідний двір, а надворі двадцять перше століття, проблем із житлом в іншому місті немає.

Те, що ні мама, ні рідня слухати мене не захотіли, це вже зовсім не моя проблема. Я своє слово сказала, зробила, як і пообіцяла їм.

Більшість моїх родичів мешкають в іншій області, а я вже майже десять років, як перебралася до столиці нашої країни.

Спершу жила в гуртожитку, потім винаймала з подругами квартиру, а два роки тому взяла іпотеку. Тепер живу у своїй квартирі.

Моя рідня, яка років п’ять тому чомусь різко полюбила столицю, приїжджаючи сюди незмінно зупинялася в мене, що особисто мені дуже не подобалося.

– Це наші родичі, не чужі люди зрештою. Як ти можеш їх не прийняти? – обурювалася мама.

Далі мені розповідали, що тільки рідня повинна завжди один одного рятувати та допомагати, а що місця мало, ну так у тісноті та не в образі.

І я терпіла всі ці набіги. Годувала, приймала в себе та розважала рідню, хоча мені самій було дуже незручно і дорого це все виходило.

Близько року тому мені знадобилася допомога родичів, щоб перевезти частину речей з дому мами до себе на нову квартиру.

Рідні, які приїжджали на своєму мікроавтобусі, відмазалися, що машина не на ходу, допомогти з перевезенням не можуть, а всі інші проігнорували прохання допомогти хоча б із погрузкою коробок.

Коробки тягали я, мама та зять, сестрі не можна було, вона вагітна ходила. Більше із родичем ніхто не з’явився.  Зате всі журилися, що ось день незручний, якби в інший раз, тоді все було б зовсім інакше. Але я свої висновки зробила з того, що відбувається.

Коли зібралися одні родичі до столиці за своєю потребою, я відмовилася ремонтом. Навіть скинула заздалегідь припасовані фотографії.

Мама мені не повірила, зважаючи на все, але обурюватися не стала того разу. Вона й сама не була впевнена, брешу я чи таки кажу правду.  А ось нещодавно до мене зібралася чергова партія родичів. Мені зателефонували, попередили, що приїдуть, не спитали, а попередили.

Я сказала прямо – нікого не чекаю, шукайте хостели чи готелі. Але мені не повірили. Взяли в мами адресу і з’явилися у складі чотирьох людей у ​​мою маленьку однушку.

Чаєм я дорогих гостей напоїла, але на цьому моя гостинність закінчилася. Я дала їм інформацію з телефонами та адресами найближчих місць, де можна переночувати, і випроводила на вулицю.

Мама зателефонувала вже за п’ятнадцять хвилин із криками, що я зовсім там у столиці зажерлася, раз посміла рідню виставити з дому.

Я сказала, що відразу попереджала, лавочка закрита, я в себе тепер приймаю лише на власне запрошення. Інші лісом.

Мама ще кілька разів спробувала звернутися до моєї совісті, але я просто відключила телефон. Розмова була позбавлена ​​сенсу.

З того часу мама зі мною не спілкується, бо я її зганьбила перед ріднею. Як це я так посміла – взяла та виставила людей на вулицю.  А те, що я цих людей попереджала, що на гостей не чекаю, і їм треба заздалегідь подумати про ночівлю, до уваги не береться. На мамину думку, я взагалі не мала права так робити, це ж рідня.

Мені ця рідня як йшла, так і їхала, бо жодної користі від них я не бачила. Ці люди мене з днем ​​народження через раз вітають, до речі.

Я себе винною не відчуваю, вибачатись не збираюся перед ріднею, а мама нехай думає, що хоче.