Відмовилася оплачувати дочці дорогий ВУЗ, про який вона мріяла. Треба було старатися та вчитися краще

Моя дочка ще на початку літа демонстративно переїхала до бабусі. Тепер вони вдвох мене ненавидять, що не може мене не дратувати.

Гаразд, від колишньої свекрухи я не чекала нічого хорошого, відразу стало зрозуміло, що вона від мене не відстане і постійно ставитиме палиці в колеса.

Ця жінка досі впевнена, що саме я звела її сина до могили. Вона чомусь зовсім не хоче пам’ятати, що в неї чоловік любив випити. І саме його стопами пішов їхній син.

Загалом, я знала, що якщо у цієї жінки буде привід мене покритикувати, вона його не проґавить. І цей привід їй надала моя дочка.

Вона на мене образилася за те, що я відмовилася брати кредити на її навчання у “крутому” ВУЗі. Їй чомусь на думку не спадає, що я просто не потягнула б це її навчання.

Дочка мріяла поступленням до одного з найкращих ВУЗів країни, що знаходиться в столиці. Мріяти-то мріяла, але вчилася серединка на половинку. Начебто й не запекла двієчниця, але я бачила, що вона зовсім не прикладала зусиль, щоб нормально вчитися. Вона могла набагато краще.

Але вона витрачала час на гулянки з друзями, якісь хобі, розваги, а  на навчання не налягала. Займалася абияк.

Я їй казала класу з дев’ятого, що якщо вона хоче вступити до крутого ВУЗу, то треба вчитися, бо платну форму я не потягну. Вона мене не слухала, огризалася, вважала, що найкраще все знає. Я втомилася з нею лаятись і махнула рукою. Не можу я їй свою голову приставити.

У результаті в одинадцятому класі вона в першій чверті бадьоро рвонула, і я зраділа, що дочка взялася за розум.

Але вже в другій чверті доньки це надоїло, вона забила, знову скотилася за оцінками. Я і репетиторів пропонувала і просила займатися, але вона ніяк не хотіла мене слухати.

У результаті, коли ми поїхали вступати до ВУЗу її мрії, вона туди не пройшла до бюджету. Там навіть на платне вона не пройшла б.

Тоді донька трохи знизила планку. В іншому ВУЗі вона на платне проходила, але таких грошей у мене все одно не було, про що я доньці одразу й сказала. Пояснила, що навіть якщо я візьму кредит, то я не матиму можливості її тут утримувати. Нехай навіть вона отримає гуртожиток, але треба на щось їсти, одягатись, їздити, а це все гроші.

У дочки як вуха заклало, слухати вона мене не захотіла, тільки влаштувала істерику, що я не бажаю їй щастя. Хоча хто винен, що вона не вчилася до ладу?

Пройшла б на бюджет, вже на проживання їй я зібрала б грошей. А на навчання та на проживання одразу, вибачте, я гроші не малюю.

Дочка на мене образилася, не розмовляла всю дорогу, хоча я їй говорила, що вона може підготуватися до навчання, наступного року здати і ще раз і знову спробувати вступити, ну, або вибрати вуз скромніший, куди пройде.

Ми приїхали, вона зібрала речі і поїхала до бабусі, моєї колишньої свекрухи. І ось вони тепер у два голоси мене поливають брудом.

На дочку я не ображаюся, молода, наївна. Сподіваюся, що порозумнішає. Головне, щоб це сталося швидше.