Віддав все заради щастя брата

У моєї мами є невелика однокімнатна квартира. Місце у будинки не дуже вдале: залізнична станція поруч, до зупинки наземного транспорту хвилин 20 йти. Якщо продавати – багато не дадуть, тому мама її здає й має прибавку до пенсії.

Останні 11 років там живуть постійні квартиранти: знімали її два брата, тепер там один з’їхав. Іноді я їздила за грошима і перевіряла платіжки на мамине прохання. Цих братів я бачила. Цілком пристойні люди, за 30 обом. Сусіди на них не скаржилися. А ще вони своїми силами зробили невеликий ремонт. Ідеальні квартиранти, можна сказати.

Мама розповідала, що спочатку там жив один брат, а потім, коли другий прийшов з армії, то перший поселив його до себе, поставивши маму до відома. Так вони й жили – удвох. Оренду за лютий мама їздила забирати сама. Забрала, мені зателефонувала і розповідає: Вася й Міша роз’їхалися. Вася залишився жити на квартирі, а Міша одружився і вже купив собі власне житло. В яке і з’їхав, разом з дружиною. Уявляєш? Вони, виявляється, поки знімали, все гроші збирали. Хотіли накопичити та собі по однокімнатній купити.

Вася сказав, що назбирали вони майже півтора мільйона. Обидва скидалися в одну купу, потім навпіл поділили б і розбіглися. А Міша-то з Настею зійшовся, яка по сусідству квартиру знімала. Дівчина швиденько завагітніла і поставила Михайла перед фактом: або він купує житло, або дитини не буде. Дізналася, мабуть, що гроші у хлопців є. Причому, однокімнатна її не влаштовувала: їй двушку, як мінімум, подавай.

Вася  поки розповідав, мама думала, що Міша гроші накопичені обманом забрав. Помилилася. Уявляєш: Вася їх сам братові віддав! Своїми руками чесно нажите. Тільки щоб все у Михайла склалося.

Ось не знаю. Я б так не змогла, напевно. Важко працювати, стільки років економити, а потім відмовитися. Михайлові добре: дружина, дитина буде, квартира. А Вася ще чорт знає скільки років знімати буде. Раз він один залишився, мама йому оренду знизила. Хоч яка, а допомога. Вона вирішила, що обійдеться без додаткової тисячі в місяць, а йому знадобляться.

Перший раз за 11 років мама Васю напідпитку бачила. Сидить, серйозний такий, замислений. Розповів їй все, вибачився, мовляв, навіть поговорити ні з ким, пообіцяв, що випивки вона в нього більше не побачить, просто на душі важко, от і взяв собі пиво, а так він взагалі не вживає алкоголь.

Бідолаха. Шкода його так. А все через цю безсоромну дівку.

Поговорила я з мамою, попрощалася. Іду, думаю: це ж як треба брата любити? У одного все буде, а другий біля розбитого корита. Я впевнена, що це тільки зараз Міша Василеві буде спасибі говорити та запевняти, що двері його дому завжди відкриті для нього. А потім рік пройде, другий. Міша з Настею самі повірять, що своєю працею житло купили та будуть від Василя уникати.

Про сестру свою згадала. А якби у нас так було? Я б наполягла на тому, щоб чесно гроші поділити. Нехай по маленькій однокімнатній – зате у кожної. Але своє я б не віддала. Можливо, я погана сестра?