Віддали все молодшому сину через те, що образились на дружину старшого. Ну хіба так можна?
– Ні, це просто розумом не збагнути: заміський будинок, чотири квартири, чотири, уявляєш! – ледь не плаче сорокарічна Маріанна. – І все це одній людині, навіщо? .. Чоловік сказав, що свекри оформляють всю свою нерухомість на Вовку, ну, на молодшого брата. За договором ренти!
– Ого, а чого це вони раптом так вирішили?
– Не знаю! У Вовки ні сім’ї, ні дітей, зате тепер у нього буде купа нерухомості! А Кості, моєму чоловікові – ні-чо-го, абсолютно! ..
… Маріанна заміжня вже тринадцятий рік, у них з чоловіком двоє дітей – дочки одинадцяти і семи років.
З свекрами відносини у молодої жінки, чесно кажучи, не задалися з самого початку. З перших днів знайомства свекруха активно «набивалися в мами» – лізла з порадами, розмовами, вчила жити, дзвонила по кілька разів на день.
Робила зауваження і намагалася навчити варити фірмовий суп.
– Друга мама мені не потрібна – у мене своя є! – каже Маріанна. – Так що я жорстко з перших днів вибудувала кордон. Це було непросто, особливо, коли народилася їхня перша внучка. Свекруха лізла просто напролом, приходила без дзвінка, стукала, дзвонила! Але у мене не розслабишся, як прийшла, так і пішла. Я просто не відкривала їй двері, не брала телефон, не передзвонювала … Згодом вона нарешті все зрозуміла і лізти перестала. Спілкування звелося до чергових привітань з днями народження і з Новим роком …
З дітьми Маріанна прекрасно справлялася і сама – за допомогою своєї мами, яка завжди була на підхваті.
– Звичайно, мамі я завжди довіряла, як собі! – розповідає Маріанна. – Дочок їй давала мало не з самого народження … Зі свекрухою не те! Ну адже зовсім маленьку дитину малознайомій людині не довіриш, правда? Ніхто не знає, що там у неї на думці. Нагодує чимось не тим, недогледить, перекутає … А коли внучки підросли, свекруха і сама вже не проявляла особливої ініціативи в спілкуванні. Іноді, втім, пропонувала – привозь їх до нас на дачу! А коли я відмовлялася, не наполягала – ну ні і ні …
Свекри жили своїм життям, благо, люди вони дуже забезпечені. Подорожували, ходили по театрах і виставках, спілкувалися зі своїми друзями. Маріанна з чоловіком згадували про них по великих святах – так вони, здається, в більш тісному спілкуванні і не потребували.
Найчастіше з’ясовувалося, що на святах вони і взагалі не в місті, а де-небудь в Європі або зовсім в Австралії, з якої потім привозили членам сім’ї символічні подарунки.
Здавалося, все всіх влаштовувало.
І тут раптом в один з днів чоловік Маріанни, Костянтин, заявився додому похмуріше хмари і «обрадував» дружину новинами про те, що батьки оформляють договір ренти з молодшим братом.
В результаті у старшого брата буде іпотечна двушка, борги за яку Маріанна з чоловіком, до речі, ще не виплатили до кінця, а у молодшого – практично пів королівства.
– Цей Вовка все життя був роздовбаєм і двієчником! – ледь не плаче Маріанна. – Ні кошеняти, ні дитини, сім’я йому не потрібна! Дівчат міняв кожен місяць! Навіщо йому стільки нерухомості? Щоб що?
Кілька днів Маріанна мучилася, а потім набралася нахабства, подзвонила свекру, який завжди був, на її погляд, більш адекватним своєї дружини, і прямо запитала його, чому вони прийняли таке дивне рішення.
– А що ти хотіла? – заявив свекор. – Онук нам не давала, спілкування з сином звела нанівець – тепер ми чужі люди і все по твоїй милості. Ми були вам не потрібні, ви згадували щось про нас тільки в дні свого народження … А ви знаєте, що матері операцію зробили рік тому, наприклад? Ні! А Володя знає. Він матері лікарів шукав, домовлявся, в лікарню їздив, біля ліжка матері чергував зі мною. Добре, що все це позаду! Син нам дуже допоміг в цей період. А старшенький навіть не дзвонить. Так чого ви тепер від нас хочете?