Від генетики не втечеш. Дітей алкоголіків чекає та ж доля!…

Останнім часом стало дуже модним брати дитину з дитбудинку. Особливо, якщо у тебе своя сім’я і там вже підростають дітки. Але на всі добрі вчинки знаходяться Хейтери, які люблять критикувати подібні речі.

На одному форумі я прочитала досить образливий коментар. Його суть полягала в тому, що генетику ніхто ніколи не переламає і на березі апельсини точно не виростуть. Мене подібний вислів дуже образив, і я вирішила поділитися історією свого життя.

Роблю я це дуже рідко. Не люблю згадувати минуле. Та й прийомну матір я вважаю рідною, тому намагаюся мінімально нагадувати про ті страшні часи, коли вона забрала мене з дитбудинку.

У мене просто чудовий генетичний «набір»: всі або сиділи, або хронічні алкоголіки. Мати моя спилася, коли я тільки народилася. До року мене виховувала бабуся, а потім віддала в дитбудинок. Батько в цей час сидів у тюрмі. Не знаю, чи він вийшов взагалі звідти …

Мама Іра натерпілася зі мною сповна. У дитинстві я перший час спала під ліжком. Туди ж тягала їжу і речі. Красти почала дуже рано. Робила це у подруг і близьких родичів. Купатися не любила.
Кричала так, що сусід з першого поверху приходили дізнатися чи все нормально. Нові речі я не сприймала. Різала їх ножицями на шматки. Одягалася як пацан. Відбирала джинси у брата і била його до синців.

Мама Іра молилася і з останніх сил трималася. Багато хто пропонував віддати мене в дитбудинок, але це було нижче її гідності.

І сталося диво. Я стала добре вчитися, перестала вести себе, як дика тварина, подружилася з братом. Зараз я вчуся на філолога, багато читаю.

На вихідні приїжджаю до мами і в усьому їй допомагаю. Не дивлячись на схильність, взагалі не п’ю спиртне і веду повністю здоровий спосіб життя.

Мама Іра ставить мене в приклад своїм рідним дітям.

А я щиро вірю, що навіть саму закостенілу генетику можна переламати любов’ю і терпінням!