Весілля, про яке вона не хоче згадувати. Зате родичі задоволені…

– Правда, що воно красиве.

Щаслива Настя хвалилася кільцем перед мамою, а я сидів і спостерігав за реакцією моїх майбутніх родичів.

– Мені Антон пропозицію зробив!

Ні, ми вже давно не тримали в таємниці, що живемо разом і її батьки розуміли, що ми з часом одружимося і були «за», ну або як мінімум не дуже проти. Але бути за щось у віддаленому майбутньому це одне, а коли тобі це майбутнє під ніс тикають в вигляді кільця, це зовсім інше.

– Молодці, давно пора було, з датою вирішили? Потрібно сказати буде всім заздалегідь, місце знайти.

– Я взагалі думала, що ми просто розпишемось, посидимо з друзями та близькими в кафе де-небудь.

Погляд Батька Насті упав спочатку на мене, але я всією своєю мімікою показував, що я тут ні до чого, потім на Олю:

– Я так розумію, весілля не буде?

– Такого, яке ви представляєте, напевно, ні.

– Настя, я свою дочку не на смітнику знайшов, зробімо все як годиться, це всього раз в житті буває.

І почалися довгі місяці вмовляння Насті на весілля, підключилися практично всі, її батьки, бабусі, дядьки й тітки, мої мама і тато, а я намагався знайти компроміс між бажаннями моєї майбутньої дружини та ордою наших родичів.

Через три місяці умовлянь, безлічі аргументів «за» і «проти», Настя погодилася на офіційне весілля, але з деякими поправочки, у нас не буде свідків, жодного викупу і її ніхто не краде. Мені такі поправки були до душі, правда, родичі при кожній зустрічі повторювали як заведені: «У сенсі без свідків?! Як без викупу?!»

Підготовка до цього урочистого дня для мене пройшла непомітно, купив кільця, подивився кафе, схвалив виїзну реєстрацію, а ось Настя   намагалася продумати кожну дрібницю. В її голові був намальований план в докладних деталях, найменший відступ від якого загрожувало смертною карою. І природно в день весілля все пішло шкереберть.

Виїзна реєстрація проходила просто неба, поки дівчина зачитувала нам текст про «згодні, не згодні», який тривав близько двадцяти хвилин, наших гостей поливала злива, що закінчився відразу після цієї промови. Парасольок для гостей, які нам обіцяли організатори, не виявилося і всі намокли до нитки.

Весь час поки ми гуляли містом, дощ то починався, то закінчувався, заганяючи нас в машини та заважаючи працювати фотографу. Піднявши настрій алкоголем, ми з Настею цей дощ приписали до подарунка природи та вирушили з гостями в кафе.

Ближче до кінця вечора ці самі гості не втрималися і поцупили наречену, поки я з ними домовлявся, в кафе скандалом вибухнула ведуча, у якій крадіжка нареченої була не запланована. І замість того щоб викуповувати наречену я вмовляв ведучу не страждати дурницями, залишитися і закінчити захід. Але саме феєричне сталося через кілька днів після святкування, коли ми отримали фотографії.

Під час дощу на об’єктив фотографа потрапило кілька крапель, які він не прибрав, і всі фото були зіпсовані, а під час звернення наших гостей до майбутньої дитини, він просто забув перемкнутися в режим відео.

Через чотири роки після весілля, ця тема в нашій родині продовжує бути закритою та  викликає у дружини вибух негативу.

З усього весільного безумства для неї залишився тільки один теплий і пам’ятний момент, коли за день до офіційної церемонії з родичами та білою сукнею, ми стояли в тісній комірчині забитої шафами та запорошеними теками, а працівник РАЦСу зачитував нам текст клятви. І ось тоді ми були дійсно щасливі, в джинсах, у футболках, без зачісок і зайвого нальоту урочистості, справжні та люблячі один одного.