Велике спасибі сестрі за те, що вискочила заміж за мого хлопця

Моя сестра Оля молодша за мене на рік. З дитинства вона звикла, що її забаганки завжди виконуються і вона отримує все найкраще. Хоча мені гріх жалітися на батьків, вони виховали мене самостійною і відповідальною.

В одинадцятому класі я почала зустрічатися з Марком. Він був на два роки старшим за мене і дуже симпатичним. Ми зустрічалися майже рік, а коли я вступила до університету, Оля  відбила його у мене, поспішно вискочивши за нього заміж. Причому зазіхнула вона не на хлопця, а на його багатого тата. Але це був тільки початок.

Народила Оля чоловікові сина. Її свекри – Анатолію Івановичу та Галина Михайлівна, були на сьомому небі від щастя: єдиний внук від єдиного сина відразу став в родині царем. На саму Олю уваги більше ніхто не звертав: народила, все – вільна.

У будь-який час, як тільки заманеться, батьки її чоловіка приїжджали й забирали внука. Вони каталися з ним по закордонах, балували свого «продовжувача роду». З турботами і клопотами про внука, Галина Михайлівна з чоловіком забули навіть про свого сина. Раніше, до народження дитини, у Олі було все: вона змінювала машини раз на рік, одягалася модно і дорого.

Марко працював в татовій фірмі. Ну як – працював, у нього була формальна посада, а працювали за нього інші. Маркові прощалося абсолютно все – за зрив договору з замовником звільнили ні в чому не винну дівчину, а не синочка господаря фірми.

Задумав Анатолій Іванович внука самому виростити – зміну собі виховати, щоб фірму не в руки синочка-дармоїда віддати, а передати в, як він сподівався, міцні руки внука.

Оля з чоловіком стали абсолютно зайвими та непотрібними людьми. Фінансовий потік перетворився в ледве капаючий кран. На прохання про гроші, Олі радили влаштуватися на роботу. Марка з роботи звільнили, за черговий косяк. Пропонували посаду нижче, щоб реально працювати – Марко відмовився:

– З начальників – в прості робочі? Самі працюйте, не пропаду.

Так і сиділи Оля з Марком вдома без роботи. Вони звикли до великих і легких грошей, а тому вони все частіше лаялися, справа йшла до розлучення семимильними кроками.

Під приводом відсутності у молодої сім’ї власних коштів, син сестри переїхав до бабусі з дідусем. Оля бачилася з дитиною раз на місяць, частіше не виходило: то хлопчик на курсах англійської, то ще на будь-яких заняттях, а то і зовсім – в чергову подорож поїхав.

Придумала Оля, де ж грошей взяти, як розкрутити батьків чоловіка на утримання. І забрала у них сина зі словами:

– Грошей немає – немає внука.

Зібралися Анатолій Іванович з дружиною зовсім онука у його матері забрати, через суд. Але тут з’явилися у Марка сумніви в батьківстві, якими він і поділився з всемогутнім Анатолієм Івановичем.

Взяв Анатолій Іванович внука, та й зробив тест на спорідненість між ними. І результат був негативним. Ні, Марко був татом Оліної дитини, а ось сином Анатолія Івановича, на жаль, він не був. Добре в молодості Галина Михайлівна погуляла.

Розлучився Анатолій Іванович з дружиною і лишив її без копійки грошей. Був там контракт якийсь хитрий. Не тільки дружину він з життя викреслив, а й Марка з дружиною і дитиною.

Знайшов собі дівчину молоду, вона народила йому дитину  і живе щасливо. А Оля з Марком, дитиною та свекрухою, живуть на орендованій квартирі, бідують. Дзвонить Оля нам з мамою часто – грошей просить. Звикла до життя багатого, а її назад в злидні спустили – страждає сильно.  Та ще й свекруха їй жити спокійно не дає, вважає що Оля в усьому винна:

– Якби не ти зі своєю дитиною, нічого б чоловік мій правду не дізнався! Ти в усьому винна!

І поїдом їсть Галина Михайлівна сестру мою нещасну. Марко на стороні матусі, теж дружину у всьому звинувачує.

Одна я безмежно вдячно Олі, адже вона мене від  рідкісного маминого синочка позбавила. Якби не зазіхнула сестра моя на гроші, зараз би я з Марком та матусею його мучилася.