– Вчасно дочка все дізналася, вони 3 роки разом прожили, добре, що нажити не встигли нікого і нічого…

Більшість наших громадян  почувши про «шлюбний контракт» відчувають зовсім не найприємніші емоції. Вони впевнені, що у нас  описувати в контрактах особливо нічого, та й некрасиво виглядає контракт, коли мова йде про любов, адже люди повинні довіряти одне одному.

Іванна Тарасівна  колись також так вважала, але зараз кардинально змінила свою думку.

– Вчасно дочка все дізналася, – ділиться з подругою Іванна Тарасівна, – вони 3 роки разом прожили, добре, що нажити не встигли нікого і нічого.

– А як же так вийшло? – цікавиться її знайома, – Невже колишній зять навіть не сказав нічого?

– Мовчав, – відповідає Валентина Тарасівна, – рік зустрічалися, 3 роки в шлюбі, а відкрилося все випадково. Я, грішним ділом, все її народжувати квапила.

Наталі, дочці Іванни Тарасівни зараз 25 років, з Віктором вона зустрілася зовсім молоденькою, чоловік був на 12 років старшим за неї.

– Нам дуже відповідальним здався майбутній зять, – визнає Іванна Тарасівна, – сам приїжджий, кар’єру в Києві будує, правда, за 10 років в столиці він так нічого і не купив в плані житла.

– У мене ж не було родини, – говорив Віктор рідним Наталі, – мені так було простіше, одружимося з Наталею і відразу придбаємо своє житло.

Житло, втім, у дівчини було: бабуся по батькові заповіла їй свою невелику квартирку. Наречений зрадів, авторитетно заявив, що добре, що на перших порах у них є, де жити, а він як раз назбирає грошей, щоб квартиру більшої площі купити без іпотеки та переплат за відсотками.

– Після того, як молоді заяву в РАЦСі подали, – згадує Іванна Тарасівна, – з’ясувалося, що Віктор розлучений.

– По юності одружився, пояснив чоловік, – в 18 років, сам тоді ще нічого не розумів,  ми швидко розлучилися і дітей у нас немає.

Наталя заспокоїлася, батьки почали готуватися до весілля на якому, як з’ясувалося, з боку нареченого присутні тільки  друзі й двоюрідний брат.

– У мене більше нікого і немає, – визнав наречений, – так що тільки ви тепер і є моя сім’я.

– Заробляв Віктор пристойно, – каже Іванна Тарасівна, – до доньки ставився добре, з нами був поважним, вони не дуже часто в гості приходили, але, якщо ми просили допомогти, то зять завжди приїжджав, жодного разу не відмовився.

Рік тому Наталя задумалася про планування вагітності. Правда, Віктор зустрів її бажання без особливого ентузіазму: ну давай, якщо хочеш, але добре б пізніше. Квартира твоя, однокімнатна, а мені ще пару років  треба, щоб уже дитина народилася в хороших умовах, в просторій квартирі.

– Поки дитина маленька, – говорила Наталі Іванна Тарасівна, – їй і не потрібна окрема кімната, вона з мамою поруч буде, так що не тягни, ми не молодіємо з батьком, хочеться в розумі й силі внуків няньчити.

– Ну гаразд, – погодився Віктор з доводами дружини, – давай. Тільки тоді давай вже твою квартиру продамо, купимо відразу побільше житло. Головне, щоб без іпотек, а то ти в декрет, а платити кожен місяць з однієї зарплати буде важкувато.

Наталя погодилася, хоча батьки й активно заперечували: ну і що, що іпотека? Цю квартиру здавати та платити відсотки, зате дві квартири будуть в активі. Влітку вже практично всі документи були на руках і навіть запланована зустріч з покупцем.

За тиждень до зустрічі, ввечері пролунав дверний дзвінок. Відкривати пішла Наталя.

– Тато вдома? – на порозі стояв юнак років 17-18, – я Максим, мені дядько Іван цю адресу назвав, – пояснив хлопчик ошелешеній Наталі.

Іваном звали того самого двоюрідного брата, єдиного родича з боку чоловіка, який був на  весіллі. А сам Віктор м’явся у дверях.

– Уявляєте, – ридала Наталя у мами, – Максим до татка вступати до інституту приїхав. А на батьківщині у мого чоловіка ще дочка 15-ти років залишилася. І рідні, включаючи батьків, повний набір. І всі живі-здорові.

Так, Віктор не брехав, одружився він дуже рано, в 18 років, швидко розлучився, всього через три роки. Після чого поїхав до столиці. Тільки чоловік Наташі промовчав, що від першого шлюбу у нього залишилося двоє дітлахів, що батьки не змогли йому пробачити того, що дружину він залишив з двома дітьми мало не через тиждень після народження молодшої дочки, що не допомагав сім’ї практично нічим, а перша дружина була горда і на аліменти не подала, що його мати, батько і сестра допомагали їй, чим могли. А в паспорт дітей батько вписувати не став.

– Той самий Іван з’їздив в рідне містечко навесні, – каже Іванна Тарасівна, – він і повідомив Максимові адресу тата, а вже приїхати та подивитися на тата – ініціатива самого Максима.

Наталя брехню чоловікові не пробачила, незабаром їх шлюб був розірваний, а Іванна Тарасівна благословляє небеса за те, що Максим на порозі з’явився вчасно.

– Продала б дочка квартиру, – каже Іванна Тарасівна, – купили б спільне житло і що? І в разі розлучення – отримай на руки гроші й купуй хоч конуру в селі, а після батька успадкували б його частину діти. Так і живи з чужими людьми в одній квартирі або знову продавай?

Довелося Іванні Тарасівні визнавати правоту закордонного досвіду та укладення шлюбного контракту. Хоч він і не гарантія від всіх проблем, хоч і ніяково говорити про гроші, коли мова йде про світлі почуття. Але почуття проходять, а проблеми потім вирішувати доводиться. Краще вже сумувати тільки про любов, що пішла, ніж про втрачену власність.