Важко приховувати правду

Літо закінчувалось. Марія раптом згадала про щорічний медичний огляд перед початком навчального року. Взявши необхадні документи, жінка відправилась в поліклініку.Під час огляду у гінеколога Марію шокувало питання лікаря: «Чому перед оглядом не сказали, що вагітні?»  Для жінки така новина була абсолютно несподіваною і вона від розгубленості змогла лише запитати: «Термін великий?»  Лікар відповів байдужим голосом: «Уже чотири місяці. Давно пора встати на облік »

Ще в юності Марія вирішила, що повинна продовжити сімейну традицію і піти працювати вчителем в школу, як і її батьки. Зараз вона вже працювала завучем і не уявляла собі життя без школи. Хіба що гірські лижі (її хоббі з юних років) відволікали її на час від вчительських турбот.

Думки наздоганяли один одного. Що ж робити? Як бути? Чоловіка то немає.

Переривати вагітність пізно. Термін великий.

Як же народжувати в 40 років? Що скажуть колеги? Як дивитися на учнів? Що подумають їхні батьки?

А потрібно все вирішувати самій, тому що поради давати було вже нікому. Немає ні братів, ні сестер. Батьків давно поховала. У подруг свої діти, сім’ї, турботи. Сповіщати батька дитини сенсу немає. Їхні стосунки давно закінчені, і були схожі на курортний роман.

Марія вирішила мовчати, не турбувати новиною товаришів по службі і подруг. Але як можна приховати шило в мішку? Вагітність жінки ставала дедалі помітнішою. Хоча колеги та учні поки дипломатично мовчали, питань не задавали, але сусіди вже перешіптувалися.

Лікар гінеколог, у якої Марія стала на облік, дуже підтримувала і підбадьорювала свою пацієнтку. Вона переконувала Марію, що спокій – це те головне, що потрібно і матусі, і дитині. Але нервовий зрив у Марії все-таки відбувся. На уроці в 10-А безтурботні учні сміялися, перешіптувалися, кидалися записками. Жінці здалося, що сміються над нею.

Ледве дочекалася дзвінка, щоб не розридатися, не закричати, але коли зайшла до вчительської, залилася сльозами. Колеги намагалися її заспокоїти. Вмовляли, наливали води з валеріаною, вирішили вже, що потрібно терміново викликати швидку допомогу. І викликали б, але завдяки дуже літній вчительці, не стали це робити. Вчителька, яка прожила дуже довге життя, увійшовши в учительську і побачивши заплакану Марію, відразу все зрозуміла.

“Не треба плакати!- сказала вона,- З тобою життя таким подарунком поділилося, доля малюка тобі не пошкодувала, ти ж тепер не стара діва, а молода мама! Радуйся, а не реви!”

Марія посміхнулася, а всі навколо полегшено переглянулися і засміялися.

“Все буде добре!” – дружно вмовляли Марію колеги, а вона їм повірила і заспокоїлася.

Після того дня, Марія більше не переживала і нетерпляче чекала пологів. Син народився в визначений термін. Йому вже 20 років. Він дійсно став для Марії подарунком долі, тому що такого дбайливого сина ще потрібно пошукати.