-В тебе немає дітей, а тому ти зобов’язана нас утримувати…

У нас з сестрою різниця у віці 4 роки. Тато пішов, коли вона була ще дуже маленькою. Мама виховувала нас сама.

У мами була досить дивна система цінностей. Вона вважала, що головне призначення жінки – народити дитину, а все інше не має значення. Ким ти працюєш, скільки заробляєш, чи є в тебе дах над головою -все це дурниці. Якщо у тебе немає дитини – життя проходить даремно.

Мене не особливо цікавила мамина точка зору, я жила так, як вважала за потрібне. Тим більше, мені ще не зустрівся чоловік, за якого я б вийшла заміж. От тільки я намагалася приїжджати до неї рідше, щоб уникнути цих надокучливих голосінь з приводу моєї бездітності.

А ось моя молодша сестра завжди і в усьому слухала маму. Саме за наполяганням матері, вона не пішла вчитися, а відразу вискочила заміж. Вона народжувала щороку після весілля – теж за велінням мами. Тільки покинув чоловік свою, розтовстілу від частих пологів, дружину, яка дуже змінилася з моменту їхнього весілля і поїхав закордон. Сестра переїхала назад до мами з 4 дітьми на шиї.

Мене перестали кликати до мами в гості з ночівлею, адже моя кімната була зайнята. А от на пару годин мене запрошували частенько, просили допомогти по дому. Сестра з мамою бідкалися, як важко їм живеться, що грошей зовсім не вистачає. Я, з власної дурості, запропонувала невелику допомогу. Вони з радістю вхопилися за мою пропозицію.

Те, що починалося як «невелика допомога», через рік перетворилося в «ти зобов’язана нас повністю утримувати». Усвідомивши, що вони дружно сіли мені на шию, я перекрила фінансовий потік взагалі.

Тоді мамі в голову прийшла геніальна ідея. Вона привезла до мене додому наймолодшу доньку сестри. Вручивши мені дитину, мама сказала:

– Ось тобі подарунок! Сама чомусь не народжуєш, так сестра від серця відірвала – виховуй. І пам’ятай нашу доброту.

Вона не стала навіть слухати мої заперечення, просто кинула двохрічну дівчинку у мене в під’їзді і пішла. Подібної нахабства я просто не очікувала. Якщо вони думали, що у них вийде сплавити одну дитину мені, то вони помилилися. Я просто відвела дитину в поліцію і заявила, що дівчинку покинули.  Звісно, я спочатку намагалася доставити племінницю додому, але мені просто не відкрили двері, хоча я чула що всі вдома. Залишити її у себе я теж не могла – мені треба було летіти в інше місто по роботі.

Повернувшись додому через кілька днів, я виявила що вікна моєї квартири були закидані яйцями, а на вхідних дверях були написані лайливі слова.

Я з’їздила до мами, але власна матір прокляла мене, «пустоцвітку заздрісну». З її слів, дитину в поліцію я відвела саме через заздрощі до плодючості сестри. І органи опіки нацькувала теж я. Молодших дітей у сестри дивом не забрали, саму її поставили на облік. І це все повністю моя вина. Не вони, зі своїм «подарунком» у всьому винні, а я.

Під прокляття мами, я пішла. Тепер я – найгірша дочка в світі.