В подружжя не може бути роздільного бюджету, адже це не сім’я

Олі 27 років, а її старшій сестрі, Марині, 31. Вони виросли в сім’ї з певними традиціями. Головою сім’ї  завжди була мама. Всі рішення: куди їхати у відпустку, що кому і коли купляти,  коли робити у квартирі ремонт – приймала вона …

Для морального заспокоєння мама, звичайно ж, завжди радилася з батьком. Але він у всьому з нею погоджувався: «Як вважаєш за потрібне, так і зробимо» …

Батьки працювали на держпідприємстві й всю зарплату до копієчки батько приносив матері та клав на стіл. А вже потім вона видавала йому кожен день певну суму – на сигарети, на проїзд, на обід в їдальні. І з роками нічого не змінилося. Батько отримує тепер уже пенсію, але точно так само п’ятого числа приносить її та кладе на стіл.

Всі гроші – в руках у мами. Обоє вважають, що в родині має бути так і тільки так. Тому що всі старі друзі батьків, такі ж поважні сімейні пари, що живуть в шлюбах не один десяток років, живуть приблизно за такими ж законами. Зарплати, пенсії, гроші за підробітки чоловіки тут же здають дружинам, які вже планують бюджет. При цьому чоловіки ще й задоволені – здав гроші й голова не болить. Дружини з двох пенсій примудряються вести господарство, оплачувати комуналку, організовувати свята, та ще й внукам-дітям підкидати певну суму. У них це чудово виходить, витрачати гроші – ось і нехай рулять.

І в родині у Марини, старшої сестри Олі, десять років тому начебто було так само: обоє складали принесену зарплату в шкатулку в комоді, а потім брали за потребою на життя. Роблячи великі покупки, радилися, разом збирали на відпустку і поїздки, купували подарунки батькам – і всіх все влаштовувало. А потім підприємство, на якому працював Маринин чоловік, стало перераховувати зарплату на картки.

Приблизно в цей же час Марина пішла в декрет і взаєморозуміння в грошових питаннях якось само по собі скінчилося. Знімати з картки всю зарплату, щоб покласти в скриньку, чоловік не бачив причин – в банку-то безпечніше. Час від часу він знімав якусь суму і видавав дружині на господарство, невдоволено кривившись

– Куди поділися попередні гроші? Адже тільки що давав!

Маринці доводилося просити – на себе, на дитину, на колготки, на зубну пасту. А потім ще потрібно було відзвітувати про витрачену суму та вислухати докори – то-то можна було купити дешевше, а це і зовсім не купувати …

Щоб поменше принижуватися, Марина почала підробляти. І через якийсь час раптом усвідомила, що господарство, дім і дитина – цілком на її плечах. Зарплату чоловіка більше ніхто не бачив. Марина перестала просити, а він – пропонувати …

Коли дитині виповнилось 3 роки,  Марина з чоловіком розлучилися. Ні, не сказати, що через гроші виключно, на той час накопичилося вже проблем. Але і не в останню чергу – через гроші теж. Через цю криву ситуацію.

Тому сестра не раз говорила Олі, що роздільний бюджет – це шлях до розлучення. Жити треба так, як все життя прожили батьки, не розділяючи на твоє і моє. Сімейний бюджет повинен бути спільним.

Оля вже півтора року живе з хлопцем, навесні планують подавати заяву і до літа реєструвати шлюб. Ну і так якось історично склалося, що бюджет-то у них теж роздільний. Коли тільки починали жити, домовилися скидатися з зарплат на господарство, віддаючи певну суму на загальні потреби – житло, харчування, речі спільного користування.

Тоді це здавалося логічним – знали один одного всього нічого, було незрозуміло, до чого призведуть ці відносини та сідати на шию до чоловіка Оля не хотіла і сама. Та й він не горів бажанням випатрати перед нею гаманець – з якого дива. Спільні витрати – так, навпіл. А решта у кожного своя.

За час спільного життя хлопець звик до хорошого і міняти щось, брати на свої плечі утримання сім’ї, йому і в голову не приходить. І Олі якось незручно завести цю розмову. Неначе вона через гроші заміж за нього виходить, чи що? Щоб після весілля хтось утримував її? По-перше, це не так, а по-друге, розмови про гроші цілком можуть відштовхнути коханого. Оля йому, по ідеї, ще ніхто, а тут вже такі запити. Якось нахабно занадто.

– Але ж ситуація вже зараз дивна, – розводить руками Оля.- Сума, яку вони вкладають на господарство – це дві третини моєї зарплати і дуже невелика частина  зарплати нареченого. Тому я вічно на підсосі і багато чого не може собі дозволити. У той час, як майбутній чоловік запросто міняє гаджети, купує собі гарний одяг і так далі. Хіба так має бути в сім’ї?

Більш того, ситуація до болю нагадує ситуацію в родині сестри Марини перед розлученням. Чоловік її так само одягався в бутиках і обідав в кафе, а Маринка ходила в старих драних чоботях і викроювала гроші дитині на яблучко і нову іграшку.

Що робити Олі? Наполягати на спільному бюджеті? Вимагати від нареченого вкладати в сім’ю більше вже зараз? відкласти цю розмову на «після весілля»?

Або вже відтепер сподіватися тільки на себе, як радять зараз багато знайомих?

Як вважаєте – чи можливий в міцній сім’ї «роздільний бюджет»?