В подруги народилась донька і тепер нашій дружбі кінець
Можливо і я в чомусь не права, але здаєтьяс,що з народженням дитини моя подруга стала злегка «з привітом», та ще й зрадницею, і тут не обійшлося без впливу її нового оточення.
Ми дружили ще зі школи, з старших класів. Обидві були такі: «відірви та викинь», обожнювали вечірки, дискотеки, нічні клуби і так далі. Зрозуміло, що далеко не тихі, і за підручниками нас було не застати. Яскравий макіяж, волосся в різні кольори, пірсинг, по татушці на плечі. Загалом – як багато зараз.
Я вийшла заміж в 20 років по зальоту. В принципі, я була вільна від роботи і навчання, тому мене не напружило заміжжя. Тим більше чоловік непогано заробляв, зняли з ним квартиру, обзавелися всім необхідним, і незабаром я народила сина. Ось особисто я в народженні дитини взагалі не бачила нічого особливого:
- Для прання є машинка
- Для «дитячих несподіванок» є памперси
- Для дитячих хвороб є лікар
- Для годівлі є груди і суміші
- Для прогулянок є коляска
- Для купання є ванночка, шампунь і рушник
Нічого складного і трагічного, як люблять перебільшувати багато мамочок! Подруга приходила до мене, дивилася на малюка, як на інопланетянина в манежі, і цікавилася: чи не сумно це – сидіти з таким крикуном? Я їй відповіла – нічого складного, та й поки є у мене така подружка, як вона, у мене не все втрачено!
Причому у мене чудовий і розуміючий чоловік: якщо я втомлюся, і мені захочеться відірватися, то він відпускав мене з подругою куди-небудь прогулятися. В принципі і я його відпускала. А ще з малюком могла посидіти хтось із бабусь і ми втрьох йшли в нічний клуб. Там подруга і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.
Вона вийшла заміж, але завагітніти у неї ніяк не виходило. Ходили з чоловіком по лікарях, обидва пили якісь ліки. Минуло 7 років, коли у них нарешті вийшло! А подрузі вже під тридцять. Народилася донька і ми ще приколювалися – мовляв, поріднимося, хоч вона і так хрещена моєму синові. Але, чесно – тепер я її і бачити не хочу!
З народженням дочки подруга різко змінилася. Я розумію, що довгоочікувана дівчинка, але ставитися до неї як кришталевої вази – це кошмар! Вона неохоче приймала нас в гостях, тому що ми забули, що таке маленька дитина – адже нашому вже 9 років. Та ще вдома потрібна чистота і тиша, а гості можуть бути рознощиками зарази.
Вона перестала нам дзвонити. Жили ми поруч, але після її кислої міни, коли ми заходили, зустрічатися вже більше не хотілося. Але я їй все ж дзвонила. Якщо у неї і був настрій поговорити, то все зводилося до однієї теми:
- Якого кольору у дитини були ранкові какашки. Якщо колір був «не дуже» то це привід бігти до лікаря.
- Що входить до складу нової суміші – чи безпечні чи там інгредієнти? (У подруги не було свого молока, довелося годувати сумішами).
- Всю ніч дитина не спала – не то зубчик ріжеться, не то животик болить, чи щось переплутала день з ніччю. Вони дуже стурбовані.
Мене починало це дратувати! Дитина здорова, лікарі про це говорять, все йде за планом, в сумішах немає нічого шкідливого – чого ти трагедію влаштовуєш? Вона: «Та ти не розумієш, он в інтернеті жахи пишуть, а ще мої подружки, з якими ми з колясками гуляємо, такого наговорили!».
А, зрозуміло, звідки вітер дме! І ось вона починає мені із захопленням розповідати: які розумні і цікаві ці її ці колясочні приятельки, як вони її підтримують і все толково пояснюють. А у мене тільки гульки в голові, мовляв, тому й син виріс як в полі реп’ях. Що? Так у мене розумний і вихований хлопчик, і саме тому, що я не тряслася над вмістом його підгузника!
Коротше, відчуваю – не клеїться у нас більше дружба. Але зараз я взагалі вирішила поставити в ній крапку. Нещодавно проходжу повз її будинок, дивлюся – вона з якоїсь матусею у дворі, обидві з колясками сидять. Знайшла в собі сили, підходжу до них, вітаюся. Вони мене холодно привітали, говорити нема про що. Я пішла далі і чую їх розмову. Та дама запитує: «Це і є та – психована?». «Ага» – відповіла подружка.
Я годину злилася з цього приводу, але вирішила зателефонувати їй. Кажу: «А чому це я психована?». Вона: «Та ти не так все зрозуміла, просто я розповідала їй, як ти мені дзвониш, і ми сваримося через різне ставлення до виховання дитини». Я кажу: «А чому ти обговорюєш наші розмови з чужими людьми?». Вона відповідає: «Чому з чужими, вона одна з моїх найкращих подружок і до того ж моя майбутня кума і хрещена доньки!»
Ах ось як? Звичайно, ну куди ж я, психопатка, з нечистим рилом і з дитиною-ріпаком їй в родичі набиваюся? Звичайно ж, ревнощі присутні, але такої зради і смішків за спиною я не потерплю. Була подруга і спливла – нехай вона з іншими дитячі підгузники розглядає на якість ранкового стільця. У мене тоді інший шлях.