В нашому місті стало зовсім неспокійно, взяла дітей і поїхали до подруги, але згодом пошкодувала про це

Останнім часом у нас стало неспокійно. Через постійні сирени та звуки вибухів діти стали сильно переживати, погано спали ночами. Тоді я вирішила, що потрібно хоча б на якийсь час переїхати в місце, яку відносно спокійніше. За кордон їхати страшно. У мене там нікого немає, зірватись із двома дітьми в невідомість не так просто. Тому вирішила поїхати до подруги в Київ.

Мені здавалося, що у столиці спокійніше. Та й мають де пожити. Вони із чоловіком живуть у трикімнатній квартирі, вільна кімнатка для нас знайдеться. Я їй написала, вона відповіла, що чекає на нас. Ми із Зоєю знайомі ще з дитинства, я була впевнена, що вона не відмовить у допомозі.

Я зібрала наші речі, взяла трохи продуктів та грошей. Ми не планували переїжджати назовсім, хотіли лише трохи пожити у відносному спокої. Діти відпочили б морально, та й я з ними. Взявши свої скромні сумки, ми вирушили до столиці. Так сталося, що приїхали з самого ранку. Їхати далеко, я взяла квитки на нічний поїзд.

Десь о 7-й ранку ми вже стояли у Зої на порозі. Вона відчинила двері заспана. Декілька хвилин дивилася на нас, щось пробурчала і запросила до домівки. Вона сказала нам іти на кухню. Ми втомилися з дороги, так хотілося трохи відпочити. Однак Зоя млав інші плани. Вона прийшла на кухню за кілька хвилин і простягла мені складений удвічі листок.

На ньому був номер телефону. Я не зрозуміла, що це, тому одразу перепитала. Зоя тяжко зітхнула і сказала, що це номер волонтерів, які допомагають із житлом. Вона навіть зателефонувала їм і попередила про нас. Якщо чесно, я трохи здивувалася. Це вона так бачить допомогу подрузі? Після цього Зоя сказала, щоб ми вже йшли, щоби встигли влаштуватися. Та й їй ще хочеться поспати.

Мені хотілося щось сказати, але з подиву у мене навіть слів не знайшлося. Я взяла сонних, голодних дітей і пішла геть. Ми пішли до найближчого кафе, я їх нагодувала. Потім посиділа, подумала та вирішила їхати додому. Волонтерам дзвонити було незручно, адже в мене є квартира і гроші, іншим потрібніше. Залишитися в місті на пару днів буде дорого, тому сьогодні ж вирушимо назад.

Не чекала такого від подруги, звичайно. Вона стільки разів до нас приїжджала, завжди була бажаною гостею. А коли нам знадобилася допомога, то он як сталося. Якщо не хотіла нас бачити, то могла просто сказати. Тільки дарма дітей виснажила. Тепер не знаю, що думати. Та що робити далі, не розумію.