В мене неправильна свекруха

Мама мого чоловіка зовсім не виглядає на свій вік. Вона завжди весела, усміхнена, слідкує за собою, навіть в магазин ходить на підборах.

Її сиаку можна тільки позаздрити:

– Катя дивись, ти одягла шкіряний пояс, а взяти хочеш замшеву сумку, – ненав’язливо помічала вона, спостерігаючи, як я кручуся перед дзеркалом – ти мене звичайно вибач, але це неправильно: шкіра з шкірою, а замша з замшею. І я, подумавши, змінювала сумочку. І так у всьому. Свекруха з першого ж дня нашого спільного життя була з нами. Не пам’ятаю, щоб ми з нею коли-небудь сварилися.

Поступово вона стала для мене рідною і близькою. Коли народилася Соня, вона стала просто незамінною, адже мої батьки живуть в іншому місті. Соньку завжди вражала бабуся подруги, вона всього на пару років старше нашої, а виглядає так, ніби зійшла зі сторінок дитячої казки, ось навіщо нестара ще жінка кутається в хустку і човгає разношених шльопанцях? Залишилося тільки взяти в руки палицю і згорбитися …

При цьому зі здоров’ям у цієї жінки все в порядку і вона не упускає можливості полузгати насіння на лавочці біля під’їзду з такими ж сусідками, та обмити кісточки знайомим. Наша бабуся – повна протилежність. Одного разу, коли Соня ще ходила в молодшу групу, Вероніка Іванівна заявила, що зібралася з подругами на турбазу за місто сплавлятися на байдарках. Ми з чоловіком оніміли.

– Там такі знижки, що гріх не скористатися, – додала свекруха – ось я вирішила пару днів провести на свіжому повітрі. Це при тому, що бабуся наша ніколи не займалася цим, але її оптимізм вражав, що такого, навчуся, які мої роки! … По приїзду вона демонструвала відео, де вони з подругами долали хвацько досить сильна течія.

– Уявляєте, один раз перекинулися разом з вантажем, перелякалися, а потім реготали весь вечір! Через місяць вона заявила нам: – Буду ходити на бальні танці, три рази на тиждень по півтори години, потім сауна і басейн, так що раніше дев’ятої не чекайте. Щоб не втрачати часу в громадському транспорті Вероніка Іванівна купила старий автомобіль і швидко розібралася в тонкощах водіння.

Навіть чоловік чухав потилицю, спостерігаючи як мама відчайдушно їздить на дорозі, примудряючись нічого не порушувати, при цьому в салоні завжди голосно грала її улюблена музика. У Соньчиних шість років свекруха повела дитину в справжній похід, з наметами, піснями під гітару. Соня світилася від щастя, коли приїхала додому, та так, що ми були готові все пробачити Вероніці Іванівні і відсутність стільникового зв’язку в глушині, де вони були, і наші два тривожних дня і безсонні ночі …

– Катя, а скажи навіщо ти витрачаєш стільки часу на всі ці борщі, рулети і запіканки? – якось запитала свекруха. – Ну як же, різноманітність, сім’ю годувати треба … – Треба, але час витрачати шкода. Дивись, бульйон можна подати як самостійне блюдо з вареним яйцем і зеленню, а м’ясо на друге з салатом з капусти. Я промовчала, завжди весь вільний час проводила біля плити: пекла, варила, смажила.

– Іди відпочинь, до м’яса я зварю гречку, йде? На тобі лиця щось сьогодні немає. З того дня, дотримуючись порад свекрухи, я потихеньку припинила побиватися на кухні. Одного разу у мене піднялася температура, якраз потрібно було терміново готувати вечерю. Свекруха відреагувала швидко, одяглася і побігла в місцеву кулінарію, потім розігріла смачні пироги і готовий плов. – Сьогодні у нас узбецька вечеря! – радісно оголосила вона.

Потихеньку і якось непомітно робилася наше життя все простіше і веселіше. Замість багатогодинних вахт з прибирання, прання і готування за підказкою свекрухи все стала робити мимохідь, між іншим: ввечері, з ранку перед роботою, вона навіть чоловіка зуміла підключити до домашніх справ. Так звільнилися субота і неділя, в зв’язку з цим ми частенько стали вибиратися з дому з сім’єю. Якось бабуся задумливо сиділа і дивилася, як син спілкується з друзями в соціальних мережах.

– Синку, навчи мене так само, хочу знайти подруг та однокласників. Я жсюди приїхала вже дорослою, а раніше жила далеко на Півночі, так всіх і втратила. І тоді почалося! Тепер в будинку з’явився ще один ноутбук, Вероніка Іванівна почала з ретельністю його освоювати. Тепер свекруха якщо не сплавлялась на байдарках або не брала участі в конкурсах з бальних танців, то сиділа в соцмережах переписувалась зі своїми старими знайомими.

Одного разу, коли дочка розповідала про бабусю подружки, яка в’яже шкарпетки до пече пироги цілими днями, я запитала: – Соня, ти хотіла б поміняти свою бабусю Вероніку на бабусю подруги? – Ні, – протягнула донька – ні за що, такої бабусі немає ні у кого, знаєш, що вона мені вчора запропонувала: купити дві пари роликових ковзанів, мені і собі. Як думаєш, мам, ми навчимося кататися? – Щодо тебе не знаю, а ось в бабусі я впевнена, – підморгнула я Соні.