В мене нахабно вкрали гаманець, а я встигла образитись на чоловіка

Я завжди була впевнена, що витягнула в житті щасливий квиток. Ігор виявився чудовим чоловіком і батьком: і я, і дочки його просто обожнювали. Навіть Мурка радісно бігла йому назустріч і з незалежним виглядом сідала поруч, ніби давно планувала прийти й тут посидіти.

Пообнімавшись з дітьми та погладивши кішку, Ігор підходив до мене і з особливою ніжністю цілував. Я чекала цієї миті й тільки потім починала розповідати про події дня. Ми вирушили в магазин. На сходовому майданчику зустріли сусідку, тітку Марію.

– Як мені подобається бачити вас, таких молодих, таких дружних! – сказала вона.

У супермаркеті я затрималася біля вітрини кіоску, замилувалася витонченим крихітним дзеркальцем. Ігор підійшов до вітрини з інструментами й став її розглядати.

Тримаючи в руках дзеркальце, я раптом відчула, що позаду мене обхопили великі міцні чоловічі руки. Я намагалася повернутися, але не могла. Я зрозуміла, що це не чоловік: Ігор ніколи зі мною так не поводився. Це був чужий чоловік: великий, сильний і ворожий. Кричати? Якось соромно … Мені здавалося, що я люто вириваюся, але цей чоловік був дуже сильний і мої рухи тонули в його мощі. На очі у мене навернулися сльози. Від образи, безсилля і жаху свого становища.

І раптом … я відчула, що мене відпустили. Озирнулася і побачила, що віддаляється фігура високого, широкоплечого чоловіка в сірому пальті. Я розгублено озирнулась, трохи дальше побачила чоловіка. Він був абсолютно  спокійний. Від розгубленості я трохи не сіла на  підлогу. І це мій чоловік …

На його очах якийсь маніяк обіймає його дружину, а він спокійно розглядає інструменти! Він повинен був накинутися з кулаками на цього громила. Так, нехай би навіть отримав по фізіономії, я б потім з величезною ніжністю заліковувала його синці та садна. І все життя пам’ятала б його героїчний вчинок. Але він навіть не ворухнувся. Злякався,  сховав очі. Я не очікувала, що чоловік так легко здасть мене в дріб’язкової ситуації…

Продавець розкладала вже по третьому разу деталі кухонного комбайна, перераховувала його численні операції. Я відсторонено дивилася на гладкий корпус агрегату, чіпала рукою кнопки на передній панелі й насилу міркувала, що я тут роблю. Прокинулась, тільки коли вона запитала:

– Ну, так ви будете купувати чи ні?

– Звичайно, раз прийшли, треба купувати, – байдуже відповіла я, хоча мені вже нічого не хотілося.

Підійшовши до каси, сунула руку в кишеню пальто, щоб дістати гаманець. Його не було … І тут я все зрозуміла: мужик той був зовсім не маніяк, а кишеньковий злодій. Вони завжди так роблять: притискають жертву до прилавка, загороджуючи своїм тілом від інших людей, і нишпорять по кишенях. Загороджуючи своїм тілом …

Значить, чоловік просто нічого не бачив! Я повернулася до прилавка і потягнула за руку нічого не розуміючого чоловіка геть з магазину.

– Кохана, поясни, що сталося? – запитав він.

І тут я банально розплакалася. Ігор обняв мене, ми сіли на лавку. Він витяг носовичок, який вчора я поклала йому в кишеню і почав витирати мої сльози.

– Ігор, у мене витягли гаманець …

– Та НУ? І ти через це так засмутилася? Перестань, нічого страшного! Ми на наступну зарплату купимо цей комбайн. Давай я тобі допоможу, у тебе під очима туш розмазалася. Я притулилася до грудей чоловіка і, трохи заспокоївшись, розповіла йому про епізод у кіоску. Очі Ігоря потемніли:

– І ти справді подумала, що я міг тебе залишити в чужих руках? Як же ти тоді зі мною живеш?

– Пробач. Я так злякалася … Я тільки потім зрозуміла, що ти просто не міг цього бачити. Ти найкращий на світі!

Я підняла голову і поцілувала Ігоря. Він посміхнувся і сказав:

– У мене-то гаманець залишився, підемо купимо дітям банановий сік, вони його так хотіли … Скажімо їм, що кухонні комбайни скінчилися, їх привезуть на наступному тижні. Того вечора ми довго не лягали спати, будували плани на майбутнє, пили сік з пакета і були абсолютно щасливі.