– У твоїх дітей будуть квартири, а в моєї ні. Давай візьмемо йому іпотеку, – каже чоловік. А я вважаю, що це нечесно

Чоловік мені тут днями заявив, що якщо мої діти квартирами забезпечені, то треба і про його дитину подумати. По-перше, мої діти – це наші з ним спільні діти. А по-друге, чому питанням житла для його сина від першого шлюбу маю займатися я, а не його перша дружина, мати дитини?

Я одразу знала, що Олег у мене з минулим, тож заміж за нього не поспішала. Ми десь два роки жили разом, перш ніж вирішили узаконити стосунки. Я дуже уважно стежила за його стосунками з колишньою сім’єю, щоб зрозуміти, чи є сенс створювати з ним свою сім’ю чи все ще він тягтиметься туди. Тож моє рішення було максимально зваженим.

Вже в шлюбі у нас з ним народилися двоє синів. Олег влаштовував мене як чоловік, і як батько. Грошей заробляє, дітьми займається, загалом у нас все гаразд. Бувають іноді сварки та непорозуміння, але це у всіх сім’ях буває, жодної ідеальної не бачила.

Жили ми у моїй квартирі, яка дісталася мені від батька. Мама з ним розлучилася, ще коли я навчалася у школі, тепер у неї вже другий чоловік, але я залишилася в неї єдиною дитиною. Спадщину від батька я отримала близько одинадцяти років тому, я одразу в’їхала туди і почала обживатися.

У чоловіка з його першою дружиною квартири не було, вони винаймали і планували накопичувати на іпотеку, але так і не накопичили. Наскільки я знаю, що після розлучення колишня з дитиною повернулися до її батьків. А Олег до зустрічі зі мною винаймав квартиру, а потім переїхав до мене.

Той момент, що ми живемо на моїй території, ніколи не хвилював ні мене, ні чоловіка. Із цього приводу ніколи не було ні сварок, ні питань. Робили ремонт, купували меблі, жили одним словом.

Два роки тому одна за одною пoмиpають дві мої бабусі – по мамі та по батькові. Залишаються дві квартири, які повністю належать мені. Мама від своєї частки у бабусиному майні відмовилася, взявши обіцянку, що квартири я поділю між своїми дітьми, коли вони виростуть.

Але поки що діти маленькі, квартири вирішили здавати. З однієї квартири гроші забираю я, з другої – мама. Мені здається, що це чесно. Хороша надбавка до зарплати, треба сказати. Гроші зайвими не бувають. Чоловік у ці відносини з квартирами не ліз, його вони не торкалися.

Коли квартири стали моїми, я йому озвучила диспозицію, він взяв до уваги, на цьому розмова була закрита. Але нещодавно тема житла раптово випливла, і в дуже несподіваному ракурсі.

Син чоловіка від першого шлюбу за кілька років закінчує школу. Олег завів розмову, що хлопець зовсім дорослий, треба було б подумати і про майбутнє. Я не розуміла, навіщо про майбутнє свого сина він розмовляє зі мною, але з ввічливості слухала, раптом йому порада потрібна чи просто виговоритись.

– У твоїх дітей будуть квартири, а в мого сина ні. Давай візьмемо йому іпотеку, – нарешті дійшов до суті розмови чоловік після півгодини розмов на абстрактні теми.

Пропозиція була несподіваною, дивною і викликала багато питань. Насамперед я поцікавилася, коли це наші з ним діти стали виключно моїми. Олег закотив очі і попросив мене не чіплятися до слів, типу, я чудово зрозуміла, що він мав на увазі.

– Моєму синові жодна спадщина не загрожує, принаймні, не найближчим часом. Але дуже хочеться, щоб хлопець не мотався, як дещо в ополонці, як я, наприклад, а хоч би мав свій кут.

Я сказала, що його бажання – це чудово і здорово, але я тут з якого боку? Хлопчик має матір і батька, які повинні займатися його благополуччям. Щось не пригадаю, щоби перша дружина Олега хоч якось посприяла щасливому майбутньому наших з ним дітей.

А чоловік мені й пояснює, що його колишня нічого зробити не зможе, бо сама отримує копійки і її тягнуть батьки. Один він теж квартиру не подужає, але з моєю допомогою в нього вийде. Моя допомога має полягати у тому, що Олег бере іпотеку, квартиру оформляє на сина, а ми з ним її платимо.

– Ну, у нас же дві зарплати і плюс гроші зі здачі квартири. Невже не впораємося? – запитує чоловік.

Впораємося, звичайно. Щоправда, доведеться економити, бо Олег взагалі ще аліменти на сина платить, а тут ще й іпотека буде. Потім хлопчика вивчити в університеті треба буде, а мама, як я розумію, це теж не потягне. Знову витрати на батька будуть. І нікуди не подінеться іпотека.

Це означає, що ні відпусток, ні якихось покупок нової техніки чи меблів лише режим тотальної економії. А заради чого? Заради того, щоб чоловік виглядав гарним татом?

До квартир наших із ним синів чоловік не має жодного стосунку. Це моя спадщина, яку я поділила між синами. Моє та моєї мами. Так що ні про яку іпотеку, щоб було чесно, не може йтися.

Я весь розклад чоловікові і видала, що якщо він так дбає про старшого сина, то нехай із колишньою бере іпотеку, оформлюють на неї, а він у рахунок аліментів нехай платить свою частину чи трохи понад них. Але я в цьому брати участь не збираюся.

Чоловік рикнув, що все йому зі мною зрозуміло, вже другий день не розмовляємо. Що в людини взагалі у голові, я не розумію.