У простих людей не може бути успішних дітей: 3 прислів’я, які багато що пояснюють

Потрапила мені на очі стаття під назвою “У домогосподарки не може бути успішних дітей”, і я задумалася – чи це так? І кого вважати успішною людиною? Того, хто їздить на дорогій машині та відпочиває на модному курорті, або того, хто задовольняється малим, але при цьому абсолютно щасливий?

У нашій країні слово “успішний” все ж таки асоціюється з грошима. А їх на всіх не вистачає.

З цікавістю дивлюся час від часу по ТБ телепередачу “Вагітна в 16”. Коли тати і мами дізнаються, що їхня дочка чекає на дитину від однокласника, вони починають кричати на всю квартиру: “Де були твої мізки?”. А я вдивляюсь у батьків і розумію, що у них і вийти інакше в житті не могло.

Мало було проблем, ось, будь ласка, ще порцію отримайте та розпишіться.

Є й винятки. Моя однокласниця, яка виросла в сім’ї, де розмовляли нецензурною лайкою і на столі пляшки не переводилися, вступила до балетного училища і тепер танцює на сценах Канади. Щаслива, слава та гроші при ній.

Талант проросте, як трава крізь асфальт. Непоміченим не залишиться.

А що говорить про цю тему народна мудрість?

Я знайшла 3 прислів’я, над якими цікаво розмірковувати:

У кого батько не ловив лисиць, у того син не зловить і зайця.

Ці слова про те, що батько повинен стати для дитини прикладом рішучості, бойового духу та ділової хватки. Але насправді я спостерігаю зовсім іншу картину. Мами та тати працюють на низькооплачуваній роботі, щоб половину свого доходу “вкласти” в чадо.

Возять їх гуртками та репетиторами. Знайома (працює медсестрою на півставки) днями записала доньку до школи молодого режисера. Я не стала коментувати цю подію, кожен по-своєму божеволіє. Але явно режисера з дівчинки не вийде. І це не моя зловтіха, а вперта статистика.

Гроші батька для сина – що міль для вовни.

Це вірменське прислів’я вчить людей: ті, хто має все, позбавлені бажань. А ті, у кого нічого немає – “включають” мізки і починають думати, як змінити життя на краще.

Дотримуючись цієї логіки, у домогосподарки і простого роботяги можуть вийти куди більш цілеспрямовані діти. Але все впирається в освітній та культурний рівень.

Для того, щоб дитина стала успішною, мало народитися у бідній родині. Потрібно, щоб її з ранніх років привчили дбайливо ставитись до часу, бути відповідальним та дисциплінованим.

Якщо батьки працюють на роботі від світанку до заходу сонця, а дитина годинами гуляє у дворі зі своїми однолітками, пропускає заняття – нічого хорошого на цю сімʼю не чекає.

А ось аналогічне японське прислів’я з глибоким змістом:

Коли батьки працюють, а діти насолоджуються життям – онуки проситимуть милостиню.

Я вже не знаю, як там у Японії, але у нас такі історії – часто-густо. Декілька моїх знайомих сімей по десять років жили на орендованих квартирах, поки не взяли іпотеку.

Їхні бабусі та дідусі займали високі пости, були відомими людьми у місті. Ішли вони до своїх високих посад у радянські роки вірою і правдою, наполегливою працею до сьомого поту.

Підсумок – онуки ростуть у злиднях.

І якщо десь у Європі чи США ревно ставляться до сімейних активів та майна, то у нас саме така картина: ті, хто працював, балують своїх дітей, не тиснуть, оберігають від ранніх підйомів та криків начальства. Дають їм гроші на розкручування власної справи. А нащадки феєрично пускають гроші за вітром. Вони для них особливої ​​цінності не становлять. Тато з мамою завжди дадуть ще.