– У мене що, на лобі великими літерами написано «Дурепа»?

Не розумію, чому мені пощастило так вляпатись. Три роки тому я по вуха закохалась у свого чоловіка.  На жаль, дивилась я на нього через рожеві окуляри й не помічала його негативних сторін.

Після одруження він і його родичі почали показувати свої справжні обличчя, а  все ще сподівалась, що сімейне життя у нас налагодиться. З народженням дочки ситуація тільки погіршилась. Зараз у дочки зуби лізуть, не спить ночами, тільки те й робить, що кричить. Гелі не допомагають, на руках тягаю майже цілодобово – руки вже відвалюються. Чекаю приходу чоловіка з роботи, як манни небесної, щоб хоч трохи допоміг, а він до брата їде, будинок будувати!

І будує не просто будинок для Стаса, брата чоловіка, а будинок на дві сім’ї – адже коли будівництво буде завершено, то ми з чоловіком повинні будемо туди переїхати й жити великою дружною сім’єю. Так веліла свекруха.

Я вже півтора року відбиваю свою квартиру, адже грошей немає ні у чоловіка, ні у Стаса. Будівництво йде темпами черепахи. А я – невдячна тварюка, зі слів свекрухи, не дбаю про майбутнє чоловіка.

– Егоїстка ти. Через тебе мої сини мучаться, один у баби живе (чоловік мій який), господарем в будинку себе не відчуває. А другий з дружиною знімати житло повинні. По-хорошому, по-правильному, квартиру треба продати. – постійно говорить мені мати чоловіка.

Ділянка для будівництва будинку належить свекрусі і її чоловікові. У свекра є ще дитина від першого шлюбу. Виходить так: я продаю квартиру, вкладаю гроші в цей довбаний будинок, поки його будують, живу на орендованій квартирі, на яку у нас з чоловіком немає грошей. А потім чоловік з Стасом успадковують цей будинок від батьків. А те, що там ще й третій спадкоємець є, взагалі не моя справа:

– Не діли чужий спадок. Бач, приміряється вже. Порядний там хлопчик – відмовиться, не візьме чужого. Все моїм синам дістанеться. – кричить на мене свекруха.

Я у неї питаю:

– У мене що, на лобі великими літерами написано «Дурепа»? Міняти власну трикімнатну квартиру на нічого?

– Чому на нічого? У твого чоловіка буде половина будинку. Це схоже на нічого? – відповідає свекруха.

– Я не про чоловіка питаю, а про мене: у мене що буде замість трикімнатної квартири?

– Яка ти меркантильна, тільки про себе і думаєш! Правильно розлучення боїшся, зрозуміє мій син, яку змію на грудях пригрів. – кричить ця жінка.

За великим рахунком, я б з радістю переїхала у свій будинок з бетонної коробки. Але у свій: щоб і ділянку, і будинок, були оформлені на мене. Не на батьків чоловіка, не на чоловіка, а на мене. І, природно, ніякого Стаса з сім’єю там бути не повинно. Я – заміж вийшла, а не вступила в комуну, де все спільне.

Запропонували чоловікові підвищення, свекруха зраділа: грошей більше в будинок вкладе. І на розлучення нашому почала наполягати. Вичитала десь, що я на щось претендувати можу, адже ми в шлюбі, а він в будинок вкладається. А зі збільшеною зарплатою вкладеться більше, значить і я можу що-небудь захопити. Розумієте, яка логіка: я повинна квартиру продати. А у чоловіка зарплата зросла – він повинен зі мною розлучитися, щоб мені нічого не дісталося.

І після подібних заяв, вона мені ще рієлторів підсилає. Ранок, я тільки заснула, дочка недавно заспокоїлася. Дзвінок у двері.

– Добрий день. А ми прийшли квартиру подивитися. – повідомила пара, що стоїть за дверима.

На моє німе запитання вони відповіли:

– Купити хочемо. Зараз рієлтор наш під’їде. А поки ми б хотіли подивитися? Чому продаєте? І, якщо що, коли Ви зможете квартиру звільнити?

– Квартира не продається!

– Як не продається, оголошення ось, знайшли, подзвонили. Нам ще і торг обіцяли.

Я не стала дослухувати покупців і двері закрила. Від обурення, навіть забула, як дихати. Перелопатила всі сайти з нерухомістю, знайшла свою квартиру. І номер в оголошенні – свекрухи!

Минулого тижня я ледве піддалася на вмовляння чоловіка, що розлучення не буде. Що він просто подасть заяву на розлучення, а ми випросили час на примирення і не розлучимося. Заяву на розлучення в суд чоловік відніс, під ручку мама його відвела.

– Мама заспокоїться до того часу. Та й якщо квартиру продамо, будинок добудуємо, вона на руках тебе носити буде. – вмовляв мене чоловік.

Чому вона покупців для мене шукає? Все набридло! Вони що, дійсно мене за ідіотку тримають? Знаю я, як свекруха мене на руках носити буде. Продам квартиру, віддам гроші й відразу отримаю пенделя під п’яту точку.

Поки чоловіка не було вдома, подзвонила слюсарю. З донькою сходили, купили замок новий і речі чоловіка зібрали. Прийде додому, поставлю ультиматум: або він зав’язує це прокляте будівництво, або ми розлучаємося.

Сил моїх більше немає.