У мене ідеальний чоловік, але все ж таки ми розлучилися.

Я знаю, що тема розлучення в більшості своїй дуже болюча. Для мене ж це, довгоочікуване повернення до себе самої.

Мені 37 років. Рік тому розлучилася зі своїм чоловіком. Всі родичі і знайомі в подиві: не курить, не п’є, не гуляє, домашній, хороший, любить дитину. Що не так?

А то, що я кілька років не розуміла: що там роблю, як потрапила в це чуже для мене життя?

 

Років в 27-28 я дуже захотіла сім’ю, дитину. Після кількох серйозних відносин, повних емоцій, захотілося простого спокійного сімейного життя з надійним людиною.

На мій запит у всесвіт якраз такий і з’явився. І протягом півроку дивним для мене чином, я отримала пропозицію вийти заміж. Незабаром одружилися, ще через півтора року народилася чудова донечка.

Осьі збулося те, чого я так хотіла. А що далі? Про це я не думала, а треба було.

Він будував плани за нас двох, які припускали те, чого я ніколи не хотіла. Почав будувати свій будинок за містом, а я завжди жила в квартирі. Мені було важливо, щоб садок, школа, магазини, кафе були поруч, щоб у будь-який момент можна було зустрітися з мамою, з подругами.

Я вважаю за краще їздити в машинах, як пасажир, а якщо жити далеко то довелося б навчитися водити самій, щоб возити дитину в школу, на гуртки і т.д.

Я люблю веселитися, танцювати. Нас на Новий рік покликала в гості загальна подруга, там завжди цікаво, але колишній чоловік відмовився, довелося сидіти вдома, дивитися телевізор.

Дочка спала, він пішов грати в комп’ютер (це в Новорічну ніч !!!), а я дивилася передачу, пила шампанське, плакала і думала, навіщо я з ним живу?

І я зрозуміла, що терміново потрібно щось робити. Я запропонувала взяти тайм-аут на місяць і пожити окремо. Він довго не погоджувався, але в підсумку вирішив, що я вже через тиждень прибіжу назад.

Найцікавіше, що ні через тиждень, ні через місяць, ні через півроку жодного разу не виникало думки про повернення. Найбільше переживала за доньку, якій на той момент було 5 років. Але і в цьому плані все пройшло гладко.

Зі мною стали знайомитися молоді люди, робили компліменти, дарували квіти. Я говорила, що чекаю розлучення, нам дали на обдумування 3 місяці.

Боялася, що можуть з першого разу не розвести, так як є маленька дитина. З’явився молодий чоловік, з яким спілкувалася тільки по телефону, він теж був розлучений.

 

Я з такою радістю говорила про майбутню подію, що йому дуже захотілося побачити мене, адже це велика рідкість зустріти дівчину, яка не плаче про втрачений час.

Коли я вийшла після розлучення з будівлі суду, то не могла приховати посмішку. Я повернулася до себе, я вільна жити так, як я хочу, любити, мріяти і радіти кожному дню.

 

Тому, якщо хтось давно думає, але сумнівається: терпіти, але дати дітям «повну» сім’ю або дозволити собі бути щасливою, скажу, що коли мамі добре, то і дітям буде добре!