У гніві не кидайте того, що не можна оживити: як одна маленька машинка залишила спогади, які неможливо виправити

У гніві можна шпурнути щось: слова чи річ. Один маленький хлопчик грав машинкою, потім відволікся на хвилинку, а молодий тато на машинку наступив – місця мало було в кімнаті, тісно жили.

І без того тато був роздратований і розгніваний: на роботі начальник-самодур чіпляється, зарплату не платять вчасно; такі часи були. І свою стару справжню машину побив через ожеледицю. Усі разом. І ось ще настав на машинку, мало не впав.

Цей тато схопив машинку і жбурнув її об підлогу. Коліщата полетіли на всі боки, уламки – це була дешева пластмасова машинка. Вона розбилася на сто шматочків.

Тато вилаявся і закричав на хлопчика: «скільки разів я тобі казав не розкидати іграшки!».

Хлопчик стояв у колготках, вони зібралися в складки, а на ступнях стали як ласти, фланелева сорочка криво застебнута – хлопчик сам її одягнув після садка, самостійно. І іграшки він завжди прибирав, не так багато було іграшок, чесно кажучи.

Він стояв, цей трирічний Мишко, і очі його сповнювалися сльозами. Губки тремтіли і кривилися. Але він не плакав. Він сам винен. Він просто почав мовчки збирати коліщатка та уламки. Він хотів поремонтувати машинку. І він боявся. Видно було, що боїться – раптом і його так само жбурнуть об підлогу? І він розлетиться на сто шматочків.

Молодий батько схопився за голову і вибіг надвір. Він хотів виправити все! Негайно виправити все! Магазини були зачинені. А в кіосках тоді продавали різнокольорові лікери та інше для відволікання від реальності; ось і все. Та й грошей, згадав батько, майже нема.

Потім тато купив Мишкові машинку, звичайно. І знову все стало гаразд. Це ж дрібний епізод, крихітний випадок із важкого життя тих років, нічого страшного не сталося.

А потім Мишко захворів і помер. Не через машинку, звичайно; просто трапилося таке. І залишилося ось це враження про машинку. Про коліщатка. Про синю фланелеву сорочку. І про те, як хлопчик хотів оживити машинку – але не зміг…

У гніві багато чого можна жбурнути. Слова чи речі. Тільки не треба жбурляти те, що потім не можна оживити і відремонтувати. Те, що нам не під силу виправити негайно. Бо потім – буде потім. І ще невідомо, чи це буде «потім». Люди – вони не дуже міцні. І їх не можна оживити, а ось спогади – вони оживають самі. І жити з ними іноді нестерпно.