У чоловіка спитали, що робити, якщо твою доброту ніхто не цінує? – І він дав справді мудру відповідь

Говорять, що об добрих людей простіше витирати ноги. Що їхні зусилля та старання все одно нікому не потрібні і що оточуючі тільки й чекають, щоб насолити добрій людині, використати її.

Але насправді відповідь на це питання непроста, оскільки доброта потрібна не одній людині, а людству загалом, інакше воно просто не зможе вижити. Ну і, звичайно, добрі справи потрібні душі і не варто вірити тим, хто вважає, що доброта не цінується.

Доброта подібна до цілісної здорової клітини організму. Вона працює разом з іншими, не намагається заважати іншим, але й не дозволяє себе утискувати.

Злість часто буває захисною реакцією на якусь образу. Однак вона ж руйнує клітини, заважаючи їх нормальному функціонуванню та формі.

Тому доброта відновлює цілісність як організму, так і суспільства в цілому. Так, окрема людина може, звичайно, не оцінити зусилля, але добра не зважає на те, що їй зробили, скільки вона витратила на те чи інше зусилля, чим їй відповіли в результаті.

Вона не може чинити інакше і саме на добрих людях стоїть світ. Можна, звичайно, не витрачати марних зусиль на ту чи іншу справу, проте доброта – не торгівля і не спосіб заробітку, хоч і за неї буває нагорода, а спосіб підтримати себе у цілісності та світ вцілому.

Звучить трохи дивно, але насправді є цьому певне виправдання. Людська душа за своєю природою налаштована на добро. Можна подивитися на дитину, яка представляє світ добрим, поводиться по-доброму, а сердиться або вередує тільки в тому випадку, коли їй нудно або її утискують.

Однак згодом діти можуть ставати дорослішими і починати окреслювати свої межі, боятися виявити доброту. Цьому сприяють і дорослі, які вважають, що бути добрим – собі дорожче, що потрібно постояти за себе і не прощати образ, тому що таким чином можна дозволити іншим на собі їздити.

Але насправді доброта і поступливість – не те саме. А спроби будувати життя за принципом «ти – мені, я – тобі», окрім, звичайно, ділових та ринкових відносин, ні до чого доброго не призводять.

Є простий приклад – закохані. Вони закохані, просто насолоджуються почуттями, не думаючи про наслідки чи те, що буде далі. Вони починають зневажати тих, хто намагається відкрити їм очі один на одного, відкриваються і щиро люблять і цінують тих, хто поруч.

Але що буде, якщо любов розкласти по поличках, перетворюючи на щось дивне, засноване на принципі «як ти зі мною, так і я з тобою?». Або якщо їм окремо вселяти: «дивися, він (вона) тебе використовує, не допусти цього». Наскільки убогим і нецікавим стає таке життя.

Закохані замість того, щоб просто віддаватися почуттям, робити одне одному добре, починають торгуватися і вже через місяць відносин починають вимагати один від одного Ну, що це за стосунки?