– Ти знала, на що йшла, нема чого тепер скаржитися, – постійно повторюють мені всі родичі

У мене від фрази “ти знала, на що йшла” вже зуби в пилюку стираються. Я цю фразу чую частіше, ніж “доброго ранку”. А найбільше бісить, що до реального стану справ вона не має жодного стосунку.

Так сталося, що я народила без чоловіка. У мене був наречений, з яким планувалося весілля, але вагітність настала раніше від цієї знаменної події. Але трагедії я в цьому не бачила, бо все одно виходжу заміж, і за термінами виходило, що дитина народиться вже у законному шлюбі.

Наречений теж був на сьомому небі від щастя, говорив, як він уже заздалегідь любить нашу дитину, як чудово ми житимемо і все в цьому дусі.

Але слова виявилися лише словами. За місяць до дати реєстрації наречений зібрав речі і пішов до нового кохання всього свого життя, заявивши, що наша зустріч була помилкою.

Мій стан тоді важко описати. Родичі тоді мені співчували, але сходилися на думці, що все на краще, не доведеться зайвий раз інстанціями бігати.

Мене особливо не відмовляли, але закликали подумати, як я буду сама ростити дитину. Я подумала і зрозуміла, що впораюся.

Квартира у мене своя є, деякі накопичення, які я робила на весілля, теж залишилися, я працюю на непоганому місці, тому декретні будуть нормальні. Сім’я велика, якось допоможуть з малюком. Ну а що тато у дитини таким цапом виявився, у тому провини малюка немає.

Я успішно відходила вагітність, вчасно народила, сиджу в декреті. Але все ж таки одній з дитиною дуже важко, особливо з моєю підвищеною тривожністю.

Родичів про допомогу я періодично прошу, але намагаюся цим не зловживати, бо розумію, що у них своє життя і вони не повинні все кидати заради мене.

І як же мене страшенно бісить, що будь-яка скарга з мого боку супроводжується фразою родичів “ти знала, на що йшла, нема чого тепер скаржитися”.

Я ж не прошу їх бігти та вирішувати мої проблеми, просто відповідаю на запитання, як у мене справи. Не вимагаю грошей, підвищеної уваги, нічого не вимагаю. Просто ділюся своїми переживаннями, та й то далеко не всіма.

І замість підтримки чи просто мовчання чую цю набридлу фразу “ти знала, на що йшла”. Ні не знала. Я не знала, що все буде саме так.

Знала, що буду матір’ю-одиначкою, яка сама роститиме дитину, але не могла передбачити всі проблеми, які на мене впали.

Це те саме, що сказати людині, яка потрапила в аварію, що він знав, на що йшов, коли вирішив вийти на вулицю. Сидів би вдома – машина б не збила.

Спілкуватися з ріднею хочеться менше, майже нічого їм не розповідаю про себе, а вони самі виводять на розмови, мовляв, а що там у сина, що лікар сказав. Я вже не хочу нічого розповідати, щоб не звучало, як скарга і щоб мені не прилетіло “ти знала, на що йшла”.