– Ти ж сидиш з племінника, от і з моїми дітьми посиди

Мені 25 років. Я живу окремо від батьків у власній студії. Я працюю з дому, а тому сама можу розпоряджатись своїм часом. Я не заміжня і в найближчі пара років не планую створювати сім’ю.

У мене багато племінників з якими я іноді допомагаю сестрам. Зазвичай це відбувається у важливих ситуаціях, просто так мене ніхто не просив, сестри розуміють, що я не байдикую вдома, а багато працюю. Зараз вони майже всі підросли, а тому моєї допомоги практично не потрібно.

Днями прийшла до мене подруга з дітьми. Частенько вона до мене заходила останніх кілька місяців, але ніколи не просила ні про що. А тут у нас виникла розмова, яка мене просто шокувала. Виявляється подруга спеціально в гості ходила, щоб діти до мене звикли. А тут вона і видала:

–  Зможеш посидіти з ними?

Я спочатку не зрозуміла, може, їй сходити потрібно в магазин зараз або на прийом до лікаря записалась, а дітей нікуди подіти. Але ні, вона просто хотіла, щоб я сиділа з ними кожен день з 9:30 до 17:00  і це попри те, що я працюю вдома!

Я ввічливо відмовила, після чого подруга заявила:

– Ну, ти ж зі своїми племінниками сидиш, посидь і з моїми дітьми. Каже,  адже вони так до тебе звикли, люблять тебе.

А мені що тепер своїм життям не жити? Як мені працювати, коли поруч бігають діти.

Після відмови подруга мені навіть не дзвонила більше. Може, це й на краще.