– Ти в них забери і нам віддай, у нас двоє дітей і нам більше треба

Моїй дочці зараз 4 роки, вона вже давно ходить в садок, а я 2 роки тому повернулась на роботу. Моя добра знайома, яка живе в будинку навпроти, недавно народила дочку. Ми з нею домовились, що я віддаю або продаю їй  непотрібні мені дитячі речі (в залежності від їх початкової вартості та стану).

Я дуже позитивно відношуся до «круговороту дитячих речей між матусями». Дітки ростуть дуже швидко, а ціни на дитячі товари – ще швидше. А так у батьків є можливість хоч трохи заощадити. Головне, щоб речі зберегли свій товарний вигляд. Але я б ніколи не подумала, що подібне моє ставлення до даного питання може зіграти зі мною злий жарт. Хоча в той момент мені було не до сміху.

У моєму дворі живе молода жінка Аня, моя ровесниця. Так уже склалося, що Аня досі не заміжня і живе з мамою. Поте цей факт не завадив жінці пару місяців назад стати мамою відразу двох дівчаток і я щиро рада за неї.

Але буквально вчора, коли я гуляла з донькою на дитячому майданчику, до мене підійшла мама Ані, Тетяна Петрівна, і завела розмову. Поведінка жінки мені здалася дуже дивною, оскільки як з Анею ми ніколи не були подругами, так і з Тетяною Петрівною теж. Все наше спілкування зводилося до взаємного привітання. А тут Тетяна Петрівна сама захотіла до мене підійти та поговорити.

У розмові жінка розповіла мені, що ходять чутки, ніби я роздаю дитячі речі. Мене це зовсім  не здивувало. У нас невеликий двір, всі один одного знають, а сарафанне радіо працює дуже добре. Та й таємниці з цього я не робила.

Тетяна Петрівна запитала, чи не можу я віддати їй дитячі речі для  двійнят. Я б із задоволенням допомогла цій родині, але всі речі були вже віддані. А в майбутньому я погодилася допомогти. Це я озвучила своєї співрозмовниці.

Відповідь Тетяни Петрівни убила мене наповал:

– Ти ж Насті все віддала? Забери у неї все, а нам принеси. Вона зрозуміє. У неї ж тільки одна дитина, а у нас двоє. Зрозумій, дуже важко ростити двох дітей, до того ж без чоловіка.

Я отетеріла від такого нахабства. Якщо раніше у мене виникло бажання допомогти, то після всього сказаного це бажання повністю пропало. Як це, забрати речі, які віддавала зі словами: «Користуйтеся, на здоров’я!»?  Я таке не розумію!

Я сказала Тетяні Петрівні, що ні у кого нічого забирати не стану і взагалі, це вже не мої речі, я їх віддала. Жінка звинуватила мене в жорстокості та пішла не попрощавшись.

Мені ж стало від всієї цієї історії якось недобре. Я відчула себе винною, хоча усвідомлюю, що моєї провини немає.