– Ти так взагалі ніколи нічого не отримаєш. І ти думаєш, тобі хоч хтось колись подякує? Не дочекаєшся
Валя живе з дітьми у двокімнатній квартирі в спальному районі. Цю квартиру три роки тому вони з сестрою Мартою отримали в спадок після смерті матері. У цю квартиру разом з батьками сестри заїхали ще дітьми, тут навчалися в школі, потім в інституті, звідси потім роз’їхалися в доросле життя.
Заміжжя Валентини виявилося невдалим і незабаром вона з маленькими доньками, яким було 3 і 2 роки, повернулася до матері. Дівчатка вже встигли підрости, старша зараз в сьомому класі, а Валя все не може толком встати на ноги після розлучення. Здоров’я немає, грошей теж, з роботою просто катастрофічно не щастить, а про особисте життя вона вже і думати забула. …
Поки мама була в силах, вона активно допомагала нещасній дочці з дітьми. А коли злягла, вирішувати проблеми з ліками, лікарями та лікарнями довелося Марті.
– Про гроші я вже навіть не кажу, але навіть в лікарню ходити часто наша Валя не могла – у неї ж діти, – зітхає Марта. – Все було на мені. З моїм сином сиділа свекруха, а я була у мами …
Сестри поховали матір, вступили в спадок, а тепер ось не можуть його поділити. Марта кілька разів починала неприємну розмову з сестрою, але безрезультатно. Викупити частку Марти Валентина не може, про це й мови не йде. Взяти гроші за свою частину не хоче – на цю суму окрему квартиру вона не купить.
– Я вже пропонувала і варіант з орендою, – розповідає Марта. – Нехай Валя ніби знімає у мене мої пів квартири. Ну, буде платити тисячі три на місяць, хоч так. Але річ у тому, що навіть і ця сума для неї непідйомна. Ось в даний конкретний момент вона знову без роботи сидить, другий місяць …
На перший погляд, ці нещасні пів квартири Марті начебто і не потрібні: вона живе нормально, працює, їздить відпочивати, купує обновки. У неї хороший міцний шлюб, дванадцятирічний син. Правда, своїх особистих квадратних метрів у неї теж немає: живуть вони у квартирі чоловіка.
– Але ж дах над головою є, і непоганий. Чого ще їй треба? – розводить руками Валя…
Раніше чоловік ніколи не дорікав Марті ні житлом, ні грошима. Але в ситуації, що склалася раптом почав злитися.
– Отакої виходить! – сердиться чоловік. – Ти платиш податки і якусь частину квартплати, як власниця, а користуватися майном не можеш. Ми могли б додати грошей з накопичень і купити щось синові на майбутнє, наприклад, а поки зайву квартиру здавати. Якби зробили так три роки тому, зараз би вже кругла сума на руках була б … Валя живе за твій рахунок! Треба щось з цим робити!
– Але не зараз же, – нерішуче зітхає Марта. – Зараз їй дійсно нікуди йти …
– А коли? – розводить руками чоловік. – Їй і три роки тому не було куди йти й через п’ять років, я тебе запевняю, буде те ж саме. А там і дівчата підростуть, і, можливо, підуть по маминих стопах. Народять і прийдуть в цю квартиру з дітьми. Ти взагалі ніколи нічого не отримаєш. І ти думаєш, тобі хоч хтось колись подякує? Не дочекаєшся…
Чоловік Марти вважає, що відносини відносинами, але дозволяти родичам сидіти у себе на шиї не можна. Треба діяти по закону. Належить щось – домагатися свого. Пригрозити Валі продати частку у квартирі, якщо не виходить по-хорошому … А ось так благородно все віддати сестриці на шкоду інтересам власної дитини – нерозумно і безвідповідально …
– Твоє благородство ніхто ніколи не оцінить! – у двадцятий раз твердить Марті чоловік …
А як би ви вчинили в даній ситуації на місці Марти? Приструнити чоловіка – спадщина належить сестрам, він взагалі лізе не у свою справу? Вчинити благородно, дати можливість сестрі жити там, де вона живе, бо більше жити їй ніде?
Вигнати рідну сестру з двома дітьми на вулицю – це жорстоко? А може, жорстоко в вашому розумінні – це, навпаки, нахабно захопити чуже майно і жити там роками?