– Ти стала іншою: я закохався в іншу жінку, – ниє чоловік

Я майже розлучилася, зараз оформлюються документи. За офіційною версією, яку на кожному розі тиражує чоловік, бо я у шлюбі дуже змінилася. Так, я змінилася, але із задоволенням залишилася б тією милою і наївною дівчинкою, якою була на початку заміжжя. Шкода, що такої можливості у мене не було.

У сім’ї я була принцесою. Мене любили, оберігали, серйозні проблеми оминали мене. Можливо, батьки переборщували з опікою та захистом, але я їм за це вдячна, бо потім мені на все це довелося пірнути з головою.

Виходила я заміж на останньому курсі університету. Чоловік на три роки старший, весь з себе розумний, ввічливий, ніжний. Роман закрутився швидко і бурхливо. Рік ми зустрічалися, а потім він покликав заміж, я з радістю погодилася: адже все, що оточувало, здавалося казкою. А як ще може бути з принцесою?

Батьки намагалися мене відмовити. Але ж я закохана, навіщо мені слухати голос розуму, коли співає серце. У результаті їм довелося змиритись з моїм вибором.

До шлюбу я жила з ними. Я знала, що значить робити зборку, вміла готувати, але це ніколи не було моїм прямим обов’язком, так, якщо був настрій.

Свого коханого я балувала серйозними стравами, бо робити це можна було раз на тиждень, а посуд поставити в посудомийку і не напружуватися.

Ми гуляли вечорами, ходили в кіно, могли раптово зірватися в сусіднє місто заради якоїсь вистави. Я була легка і повітряна, мені подобалося пурхати життям. А ось сімейне життя мене сильно приземлило. Виявилось, що мій чоловік не пристосований до реального життя. Він не знає, як вирішувати якісь проблеми, впадає у меланхолію та опускає руки.

Мені довелося багато взяти на себе, щоб наш човен кохання не затонув у першому ж акті. З’ясувалося, що чоловік має борги по комуналці, які він не знає, як закривати.

Та він взагалі багато чого не знає. Говорити гарно він уміє, а ось щось робити – ні. Виявляється, що поки він мене доглядав, спускав на свої безбашенні вчинки всю зарплату, а їсти ходив до своїх батьків або до мене.

З повітряної та легкої принцеси мені довелося швидко перетворитися на домоправительку. Я не скаржилася батькам на труднощі, бо було соромно: вони ж попереджали.

Довелося брати все у свої руки. Усі побутові дрібниці, рахунки, платежі за кредитами. Я сиділа і зводила дебет із кредитом, щоб нам вистачало на найнеобхідніше.

А чоловік зітхав, коли я відмовлялася витрачати гроші на нісенітницю. У нас цих коштів немає, у нас все розписано до копійки. Які тепер спонтанні подорожі?

Поки я у все вникала, у всьому розбиралася, поки сподівалася, що чоловік якось сам все вирішить, минуло два роки шлюбу. І тільки тоді я зрозуміла, що або беру все це під контроль, або ми зануримося в борги.

Тут я почала закручувати гайки, планувати, розраховувати та мислити на перспективу. Чоловіка такі зміни не влаштовували, про що він мені і почав говорити. Нудив, що я стала якоюсь жорсткою, приземленою, все не так, як було до весілля і навіть спочатку після неї.

– Ти стала іншою: я закохався в іншу жінку, – почав скиглити він.

Мене це дістало. Так, я була іншою жінкою, і мені дуже хочеться повернутися до того безтурботного стану, але не можу, бо бачу реальну картину нашого життя. Чоловік сам винен, що я змінилася.

Мені набридло це слухати, набридло терпіти невдячність, адже я розгрібаю його проблеми, його борги, і я заговорила про розлучення. Чоловік підтримав. Ми подали документи, зараз їх оформлюють. Чоловік ходить і тремтить, що я змінилася, він мене не впізнає, тому й розлучаємося.

Я ніколи йому не пробачу, що він знищив у мені ту легку і безтурботну дівчинку, якою я колись була. Навряд чи я тепер зможу так легко дивитися на життя, як це було раніше.

– Не журись, знайдеш гарного чоловіка – він твою дівчинку воскресить, повір мені, – втішає мене мама.

Сподіваюся, що мама вкотре має рацію.