– Ти – справжній тиран, який змушує всіх робити тільки те, що тобі потрібно! – заявила мені свекруха

За 10 років подружнього життя я вже змогла дізнатись дуже багато цікавого про себе. Зі свекрухою у нас прохолодно – нейтральні відносини, але вона не втрачає можливості хоч чимось дорікнути мені. На щастя, живемо ми окремо від неї.

Вийшовши на пенсію 7 років тому, вона продала свою квартиру і купила дачу в передмісті. Їй там подобається більше, але двічі на рік вона приїжджає до нас на тиждень, проходить мед огляд і купує необхідні їй речі.

Неділя. Ми з дочкою вийшли ввечері на вулицю, щоб пограти в бадмінтон. Пізніше до нас приєдналися її подружки. Я вирішила дівчаткам не заважати, пішла прогулятися по парку і зустріла знайому. З нею ми проговорили до дев’ятої вечора, тому додому з дочкою повернулися вже о пів на десяту.

Відкриваємо двері, і нас зустрічає свекруха. Виявляється, вона засиділася в подруги і не встигла на останній автобус, що йде до неї. Ось і вирішили переночувати у нас. Покликала її випити чай. Вона сіла, в животі все бурчить. Питаю, коли їла. О 4 пила чай з печивом у подруги. Звичайно ж пропоную їй нормально поїсти. Вона довго відмовляється, я так само довго її припрошує (але це постійний наш сценарій). Їсть.

До чаю подала солодощі. Знову почалася метушня, що вона не буде, щоб нас не об’їдати, але при цьому розглядає кожну цукерку, вивчає її фантик, розповідаючи, як давно вона не їла солодкого. Стала її вмовляти поїсти.

Ранок. Заходжу на кухню. Свекруха дивиться у вікно. З посмішкою розповідає про пташок,  і котиків. Пропоную поснідати. Їсти відмовляється. Тоді запитую, чи не хоче вона чай? Відповідь вбиває наповал:

– Ти мене вчора змусила поїсти й попити чай, тепер подивися, що зі мною – всю ніч живіт болів, а також набрякло обличчя.

Після цього вже не хочеться нічого пропонувати. Сідаю снідати. Вона сидить поруч і щось розповідає. Прокинулася дочка, теж сіла поїсти. Пропонує приєднатися бабусі до неї. На що отримує відповідь, що не хоче нас об’їдати. Вона і так вчора з’їла те, чим можна було б нам пообідати сьогодні.

І тут моя чаша терпіння переповнюється. Я на підвищених тонах пояснюю їй, що їжі вистачить і на сьогодні, і на завтра, притому всім, навіть якщо гості раптом прийдуть, не кажучи вже про близьких людей, якими вона і є. Мовчить, а потім видає фразу:

– Ти –  справжній тиран, який змушує всіх робити тільки те, що тобі потрібно! Я вчора є не хотіла, а ти змусила! ..

Я просто вийшла з кухні, оскільки сказати мені їй було нічого, та й не хотілося знову вступати з нею в діалог.