Ти невдячна, я на тебе в суд подам…

Тамара росла в самій звичайній родині: мама – лікар, тато працював на заводі. Так вийшло, що батько почав сильно пити. Тоді Тамарі вже виповнилося 9 років. У сім’ї почалися  фінансові труднощі, а згодом батько і зовсім перестав працювати і пропадав тижнями з друзями в гаражі. Мама ж відчуваючи гостру потребу в грошах, цілком і повністю занурилася в роботу, працювала в дві зміни.

Зрозумівши, що дитина залишилася без уваги, бабуся вирішила забрати дівчинку до себе. Йшов час, в родині все було як і раніше, батько-алкоголік, мама практично жила на роботі.  Тамара вже підросла і в свої 16 років зрозуміла, що всі ці роки була зовсім не потрібна своїм батькам.

Усвідомивши, що все життя в її руках, і сподіватися можна тільки на себе, дівчина сама вступила до інституту, влаштувалася на підробіток в кафе офіціанткою і з цих грошей оплачувала своє навчання. Та й бабуся допомагала, чим могла.

Незабаром Тамара зустріла свою любов і молоді стали жити вже разом на знімній квартирі. Закінчивши інститут, закохані одружилися, народили двоє чудових дітей і навіть змогли відкрити свій невеликий магазинчик.

Всі ці роки батьки навіть не згадували про дочку, не знали де і як вона живе. Ніколи не бачили внуків, та власне особливо і не цікавилися ними. І ось сталося нещастя, батька паралізувало, а маму з роботи відправили на заслужену пенсію. І раптом мама згадала про існування своєї “коханої” донечки, вирішивши, що Тамара не тільки зобов’язана забрати їх до себе, піклується, а й повністю повинна утримувати. А в разі відмови мама пригрозила судом, сказавши наостанок: “Я ж тебе народила, невдячна!”

І ось Тамара переповнена досадою, обуренням і образою … Вона не знає, що їй робити, з одного боку потрібно допомогти матері, з іншого – де всі ці роки були її батьки, чому вона повинна тепер комусь допомагати ?!