– Ти не моя мама! Де моя мама? Чому ти її забрала?

Я працюю професійним фотографом. Знімаю  урочисті події та роблю портфоліо. Часто працюю на весіллях. Дуже люблю саме цю роботу ще й за те, що найбільше забавних курйозів трапляється саме на таких заходах!

Не стало винятком і одруження Каті та Ігоря.

Спочатку все йшло за планом: церемонія, подарунки, столи і танці. Але потім наблизився час спільної весільної фотографії. Я зробив кілька кадрів. Всі залишилися задоволені і вирішили власноруч сфотографуватися з молодими.

До мене підійшла красива жінка з ідеальним макіяжем в довгій золотій сукні. Вона прийшла  з досить дивним проханням.

– Вибачте, а не могли б ви нас сфотографувати. Але так … Ми з чоловіком і донькою різко вискочимо і станемо біля молодих, а ви нас швидко сфотографуєте. А то у нас дочці півтора року – вона дуже вередує …

– Та без проблем! – відповів я. – Давайте на «раз-два-три»!

– Домовилися! – зраділа жінка.

Я правильно поставив нареченого і наречену щодо світла, сказав заповітне «раз-два-три» і з різних сторін до них вискочили жінка в сукні, чоловік і маленька дівчинка.

Як тільки я зробив кілька кадрів, дитина обернувся до цієї жінки і почав ридати захлинаючись:

– Ти не моя мама! Де моя мама? Чому ти її забрала?

Я був шокований. Ця жінка перехопила мій нерозуміючий погляд і сумно сказала:

– Ось так «живеш» в декреті сірою мишею, а потім в один день одягаєш підбори, робиш макіяж і зачіску, а твоя дитина тебе впізнавати перестає.

Я мало не захлинувся від сміху. Що ви думаєте? Ця дівчинка весь вечір не підпускала до себе маму і часто плакала, просила, щоб повернули ЇЇ маму! Ось вам і підводні камені декрету …