– Ти мені не батько! – репетувала загулявша дочка після того, як я тишком-нишком віддав онуків колишньому зятю

У моєї доньки Юлі завжди був тихий і поступливий характер. Ще в початкових класах вчителька говорила не без задоволення, що попереду дівчинки велике майбутнє, що вона виросте чудовою людиною. Зразковою матір’ю та дружиною! Ну-ну… Знала б викладачка, як воно вийде насправді, заткнулася б.

Була Юлька зразковою скромняжкою. Завжди відрізнялася відповідальністю та охайністю у стосунках. Зрадити близького? Та ніколи у житті! Не виконати те, що повинна? Ні навіки! А потім щось зламалося.

Проживши у шлюбі з чоловіком десять років і народивши двох хлопчаків, моїх онуків, Юля як із ланцюга зірвалася.

Спочатку знайшла собі молодого коханця, наставивши чоловікові рогів. Потім зовсім від нього пішла, причому не до того молодого, а до якогось багатого папика. Уявляєте мій стан, як батька? Колишній зять аж плакав, розповідаючи мені про її пригоди.

Але що зроблю? Вона доросла людина – не можу посадити її під замок чи ланцюг. Звичайно, лаявся, переконував, говорив, але все марно.

Одна відповідь: «я багато років жила заради інших, тепер хочу пожити для себе». Чому для цього треба кидати чоловіка та йти в загул, дочка не уточнила.

Щодо долі онуків, тих двох Юлькиних синів, то вона скинула їх на мої плечі. Одразу, як тільки вирішила розлучитися з Вадимом, колишнім чоловіком, приїхала до мене для серйозної розмови.

– Тату, у нас у сімʼї не все добре. Ми розходимося. І мені потрібно буде якийсь час пожити на своє задоволення. Скажімо так, розслабитись, скинути стрес.

– Ох, як жахливо, – щиро пошкодував я Юленьку, будучи поки не в курсі всієї піднаготної, тобто молодого коханця та розпусного способу життя доньки. – Я можу чимось допомогти?

– Ні, не варто. Ти краще візьми до себе на час Ігора з Максом. Нехай онуки в тебе поживуть. А я поки що… на екскурсію до Львова з’їжджу. Окей?

На тому й вирішили. Я, впевнений, що моя дочка нещасна жертва домашнього тирана, взяв до себе онуків, фактично давши Юлі карт-бланш на гулянки.

До речі, не обдурила – у загул вона вирушила саме до Львова, навіть фотку надіслала. З якимсь чоловіком під руку.

А через пару днів після цього до мене в гості завітав Вадим, колишній зять. Я хотів було йому висловити пару лагідних, але дивлюся – обличчя на ньому нема. Весь блідий, очі сіпаються. Та й онуки відреагували на його появу не так, ніби він був би аб’юзером.

– Ну, викладай швидко, що у вас там сталося, – сказав я йому, посадивши на стілець і наливши склянку чаю.

– Це дуже особисте. Я просто хотів з дітьми побачитись, тому до вас і приїхав.

– І все ж…

Я натиснув на Вадика, і він почав розповідати про поведінку Юльки. Про те, як вона змінювала коханців, як діяла на нерви і йому, і дітям. Все виклав до останньої краплі. Він саме того разу розплакався, я говорив про це вище.

Слухав і диву давався – як така тиха і скромна дівчина може перетворитися на таке?!

Може, я справді поганий батько, якщо не зміг виховати нормальну жінку. Але терпіти таке не став. Відразу після виходу зятя зателефонував доньці і висловив їй усе, що думаю.

– Ти що твориш?! – закричав я на неї телефоном. – Вадик – чудовий мужик. Працьовитий, чесний, добрий. А ти його розтоптала і зрадила. Ще й дітей забрала.

– Не твоя справа, – відповіла Юля агресивно, але з нотками холоду. – Моє сімейне життя стосується лише мене. І дітей я йому не віддам – він бідний, ні до чого не пристосований. Я ж не буду все життя одне, знайду їм нового нормального батька.

– Доню, ти з глузду чи з’їхала?! Він до мене приїжджав. Хотів з хлопчиками побачитися.

– Хлопців до нього на гарматний постріл не підпускай! Дізнаюся, що дозволяєш їм спілкуватися з Вадимом – більше внуків не побачиш!

Після цієї розмови я міцно замислився. Вадик, звичайно, міг чимось образити Юльку, міг навіть спровокувати її на такі «пригоди». Зрештою, не просто так дочка пішла у страшний загул, по суті покинувши сімʼю. Але залишити хлопчиків цій людині я не наважився.

Вже наступного дня зателефонував колишньому зятю і запропонував забрати Макса та Ігора до себе. Назовсім, щоб ізолювати підростаючих хлопців від недолугої матері. Той із радістю погодився, майже одразу приїхав. Ви б бачили, як діти зраділи!

Він їх забрав, а я знову зателефонував Юлі та розповів, що онуки тепер будуть там, де належить – у батька.

“Я все одно їх відберу, хоч по суду, хоч силою, і ти мені більше не батько”, – прокричала вона в слухавку.

Але мені байдуже. Навіть якщо дійде до якихось розборок, із задоволенням розповім, чим займалася дочка після розлучення і чому пішла від чоловіка.