– Твоя дочка повинна називати мого сина “татом”, а мене “бабусею”

У Алли була власна велика квартира, яка дісталась їх у спадок від дідуся. Андрій був не місцевим. В шлюбі вони прожили 5 років, в них народилась дочка Аліса. Стосунки спочатку були чудовими, а згодом зіпсувались.

Розлучалися вони нервово, але без скандалів і поділу нажитих разом каструль і телевізора. Дитина, 4-х річна тоді Аліса, залишилася жити з мамою, адже у тата була тільки наймана квартира.

– Та він і не поривався її забрати, – згадує Алла, – у мене ж мама під боком, працюю в школі, після обіду вже вдома. А допомагати, допомагав. І аліменти справно платив, і подарунки дарував дочці, і солодощі-фрукти носив, я не заперечувала проти цього, адже він її тато.

Андрій міг забрати дочку погуляти, приходив, коли Аліса хворіла, на днях народженнях дівчинки був присутній обов’язково. У нього було навіть якесь уже своє особисте життя, але зустрічався з дівчинкою батько як і раніше регулярно. Через 3 роки після розлучення і в Алли з’явився молодий чоловік Микола.

– Микола мій ровесник, – каже Алла, – жодного разу не був одружений, дітей у нього немає. Ми пів року зустрічалися, а потім вирішили пожити разом. Алісу він прийняв добре, навіть його мамі дівчинка сподобалася.

Але подобатися – це одне, ладити з дитиною зовсім не одне і те ж, що бути батьком. Мама Миколи дуже засмутилася, що навіть після пів року спільного життя Аліса вперто не бажала називати її бабусею, а її сина татом.

– Ну неправильно це, – говорила Марина Анатоліївна, – Микола твій чоловік, принаймні я на це сподіваюся, йому Алісу ростити та виховувати, а вона його дядьком Миколою кличе. Твоя дочка повинна називати мого сина “татом”, а мене “бабусею”.

Алла ж вважала, що раз про Алісу піклується рідний батько, то і нема чого в голову дитини вносити сум’яття: хіба мало з Миколою вони так і не зживуться, скількох ще чоловіків дівчинці “татами” звати? Мама Алли теж так вважала.

– Ну це дурість несусвітня, – говорила вона дочці, – прям як на горизонті хтось замаячив, так все, треба «татом» називати. Це не за наказом робиться!

Тим часом, наближався 8-й день народження дочки, відзначати його Алла вирішила вдома, а покликати тільки найближчих. Микола купив дівчинці подарунок, несподівано з подарунком прийшла і його мама, Марина Анатоліївна. Тільки сіли за стіл, пролунав дверний дзвінок.

–  Я колишнього чоловіка не запрошувала, – розповідає Алла, – але він же не міг не прийти до дочки в цей день. Та й Аліса б засмутилася.

Дочка сама його біля дверей зустріла і за стіл привела. Ще й познайомити постаралася з Мариною Анатоліївною і Миколою. Незручну ситуацію погіршила Марина Анатоліївна, яка чемно поцікавилася в Алли, а чи не збирається вона зійтися з колишнім.

– Погралась з моїм сином і  до чоловіка, – уїдливо запитала вона, – тому ти так проти була, щоб дівчинка мого сина татом називала?

Алла скипіла, Марина Анатоліївна пішла. Та ще й сина за собою забрала: мовляв, нічого нам тут робити, тут вже всі в зборі. І тато, і чоловік.

Микола повернувся тільки на наступний день.

– Давай так, – сказав він Аллі, – нехай Андрій зустрічається з Алісою, але тільки не тут. Я його не хочу тут бачити. Це якась безглузда ситуація виходить. Ні, я не розумію хороших відносин між колишніми. Якщо у тебе до нього, звичайно, не залишилося почуттів. Мама права, ти з мене робиш дурня. Може мені з ним треба було ще й випити на брудершафт? Або робиш так, як я сказав, чи я йду.

– Іди, – просто сказала Алла.

Потім були  дзвінки Марини Анатоліївни, яка звинувачувала Аллу в тому, що та не оцінила її сина і добрих намірів її самої:

– Ми тебе з дочкою в сім’ю готові були прийняти, а ти мого сина проміняла! Спробуй, пошукай тепер того, хто буде до твоєї дочки добре ставитися.

Алла про розставання не шкодує. Каже, що Микола і його мама занадто напористі.

– Такі й ділять в разі чого праски та пиляють телевізори, – впевнена Алла, – а якби народила я від Миколи дитину, він у разі розлучення про неї б геть забув, раз вимагав цього від Андрія.

Я не знаю, як повів би себе Микола в цьому випадку, але він і його мама, на мій погляд, не мали рації. А ви як вважаєте? Чи можна в такій ситуації грамотно вибудувати відносини всіх зацікавлених осіб?