– Твоя дочка не має права давати моїй дитині здачу. – заявила сусідка на дитячому майданчику
Мабуть, велика кількість батьків були в схожій ситуації.
У нас в будинку живе дуже розпещена, невихована, некерована трирічна дівчинка. Божена росте справжньою грозою двору. Я не кажу, що моя дочка дуже слухняна, але Божена не просто не слухняна – вона нахабна та агресивна …
Дівчинка забирає у всіх дітей іграшки, самокати, велосипеди і т.д. Якщо ж бачить відсіч з боку однолітків, то починає істерично кричати на весь двір, поки не отримає бажаного.
Неодноразово ми робили зауваження її матері. Але, Віка тільки руками розводить. Мовляв, що ж я можу зробити …
– Виховувати потрібно та карати за таку поведінку! – намагалися всі пояснити матусі. – Адже не можливо спокійно гратись з дітьми у своєму ж дворі. Навіть люди з вікон визирають.
– Хай дивляться! – огризнулася Віка. – Дітей зараз не можна лаяти й карати. Я передачу дивилася!
В наступну хвилину Божена підбігла до моєї Мілані, стала виривати з рук лопатку. У дівчинки було сила-силенна своїх іграшок, серед них була точно така ж лопатка, як у моєї дочки. Але вона зовсім не звертала увагу на своє, їй потрібно було забрати чуже …
В результаті Божена штовхнула Мілану за те, що дочка не віддавала добровільно свою річ. Мілана впала в пісок, розплакалася і випустила лопатку з рук. Божена не розгубилася. Домігшись бажаного результату, підняла лопатку і побігла грати.
Вдома я стала вчити доньку, що не потрібно плакати, коли тебе ображають інші. Потрібно давати здачу та захищати свої інтереси.
На наступний день ми вийшли на подвір’я. До нас відразу ж підбігла Божена, стала витягувати з мого пакета іграшки. Я зробила дівчинці зауваження, пояснила, що не можна забирати чуже. Потрібно попросити, але не лізти в чужий пакет.
Віка кинула на мене незадоволений погляд, але промовчала. Дівчинка уважно вислухала мене, підійшла до Мілани, і … штовхнула її з усієї сили.
Дочка не заплакала. Піднявшись, схопила Божену за капюшон і штовхнула в пісок. Я хотіла за інерцією закричати, що так не можна робити, але вчасно стрималася.
Віка, побачивши, що її дочка сидить в піску і плаче, прийшла в сказ.
– Поясни своїй дочці, що не можна давати здачу моїй дівчинці. Адже твоя старша! – обурилася Віка.
– На скільки старша? На рік? – посміхнулася я. – Моя дочка дала здачу, постояла за себе. І, правильно зробила!
Віка образилася, забрала свою дочку і пішла з майданчика. Ось уже місяць вона не гуляє з Боженою в нашому дворі. Ходить кудись в інше місце. Зі мною навіть не вітається.
У мене на душі залишився неприємний осад. Але я впевнена, що зробила все правильно …