– Це ж треба дожитись до того, щоб свекруха для неї стала важливіше рідної матері…

Вагітність у тридцятирічної Наталі дуже не проста. Вона нарешті сталась після багатьох років спроб, позаматкової вагітності, тривалого лікування і моря розчарувань. Нарешті все йде добре і термін вже досить-таки пристойний, середина другого триместру. Але Наталя з чоловіком забобонно вирішили не говорити про своє цікаве положення нікому.

До останнього моменту не в курсі були ні найкращі друзі родини, ні навіть Анна Василівна, мама Наталі. Ніхто, крім свекрухи, Лесі Тарасівни.

Зі свекрухою у Наталі дуже теплі відносини з самого початку. Леся Тарасівна весела, позитивна, сучасна. Вона молодша за Анну Василівну на 16 років, сина народила  у 18, а оскільки Наталя старша за чоловіка на 3 роки, то з невісткою вони, по суті, як подружки. Зі свекрухою Наталя може обговорити і книги, і фільми, і інтернет-меми, і молодіжну моду, як з ровесницею, і разом на фітнес піти.

З мамою, звичайно, не те. Анна Василівна – звичайна, в міру депресивна пенсіонерка, яка живе на пенсію, вічно економить, живе пліч-о-пліч з постійно включеним телевізором.

– Я про цю Лесю Тарасівну тільки й чую від дочки останні десять років! – ображено зітхає Анна Василівна. – Усі свята вони у свекрухи і її чоловіка. Відпочивати разом їздять! По магазинах ходять, щось купують, обговорюють. Леся Тарасівна то, Леся Тарасівна це! Рідна мати їй не потрібна! Хоча я дочку попереджала: мовляв, дружба зі свекрухою – це добре, але розслаблятися не варто і сильно зближуватися теж. Свекруха – це ворог! У будь-якому конфлікті вона завжди буде на боці сина. Так що чим вона менша знає, тим завжди краще!..

Але Наталя застереження матері явно не слухає. У свекрухи молодий п’ятдесятирічний чоловік, вони працюють і добре заробляють, ведуть активний спосіб життя, подорожують, їздять по театрах, займаються спортом. У них великий заміський будинок, купа друзів, пікніки та шашлики мало не щотижня.

– Як медом у них там намазано, – зітхає Анна Василівна. – Молоді від них не вилазять!

Їй хотілося б, щоб дочка дзвонила, цікавилася її життям, ділилася планами, приходила в гості, розповідала щось цікаве, але все спілкування з моменту заміжжя Наталі йде тільки з ініціативи Анни Василівни.

– Завжди дзвоню я, і як кліщами з неї тягну кожне слово! – ледь не плаче жінка. – Як на роботі? Як вдома? Які плани на вихідні? Де були, куди поїдете? Дочка як повинність відбуває, відповідаючи на питання! .. «Так, ні, нормально, не знаю ще!» – ось і вся розмова…

Минулого місяця Анну Василівну запросили в гості в будинок Лесі Тарасівни, де, природно, були й Наталя з чоловіком. Там, в урочистій обстановці, їй і оголосили радісну новину про те, що у неї скоро буде внук.

– Легко було зрозуміти, що новина з  усіх  присутніх це  тільки для мене! – скаржиться Анна Василівна. – Свекруха давно в курсі й навіть свекор теж, хоча він-то не рідний батько зятя, а майбутній дитині навіть зовсім не рідня…

Загалом, Анна Василівна серйозно образилася на дочку і вирішила … зробити перерву в спілкуванні.

– Четвертий тиждень вже, відколи не дзвоню, і що ти думаєш? Ніхто й не помітив! – ображено розповідає вона подрузі. – Дочка навіть жодного разу не вийшла на зв’язок, щоб запитати, чи жива я взагалі? Раніше я дзвонила через день або кожен день, а тепер замовкла, ну логічне ж питання – щось трапилося? Але це нікого, схоже, не турбує взагалі. Ну й добре, треба робити висновки! У моєї дочки тепер інша мама, Леся Тарасівна… А я їй не потрібна! Це ж треба дожитись до того, щоб свекруха для неї стала важливіше рідної матері…

 

Як вважаєте, має право Анна Василівна ображатися на дочку? Та дійсно «знайшла собі нову маму» і поводиться по-свинськи?

А може Наталі теж є на що ображатися: вона все-таки вагітна й вагітність у неї не найпростіша. А мама вирішила пограти в ображену саме тепер. Чомусь їй не приходить в голову, що, може, у дочки теж щось не те, раз не дзвонить? Треба підтримувати зв’язок з дочкою, не дивлячись ні на що, тим більше зараз, в такий відповідальний для молодої сім’ї момент. Ну так, доведеться наступити на свою гордість і емоції, але що поробиш. Мама старша, повинна бути мудрішою… Чи ні?

А Ви на чиєму боці?