– Це я у себе вдома! А ти забирайся, звідки прийшла!

Квартира, у якій я виросла, була татова, дошлюбна. З мамою вони не відразу одружилися, а тільки коли мені років 10 виповнилося. Після його смерті ми спадщину прийняли всі в рівних частках: я, мама і брат. Я пропонувала братові частки наші мами віддати:

– Ми молоді,  ще заробимо собі на житло. А квартиру мамину ділити – остання справа.

Брат відмовився, а мама за мої слова вчепилася:

– Вірно говориш, якщо брат твій  відмовляється, ти мені свою частку віддай, мені так спокійніше буде.

Я б і віддала, якби мама, залишившись вдовою, пити не почала. А всі знають, що алкоголіки з нерухомістю – ласі шматочки для усіляких темних особистостей. Нехай і не вся б квартира мами була, але 2 кімнати в 3-кімнатній квартирі – теж непоганий капітал. Чим далі, тим гірше. Мама почала пити запоями, приводячи додому огидних бомжів. Там вже ні про які подарунки частини мови і бути не могло.

І тут я заміж зібралася. Як її одну залишити? Ми з братом порадилися і вирішив він з дружиною до мами переїхати, щоб хоч якось її запої контролювати. Я переїхала до чоловіка, а брат з дружиною до мами. Коли я виходила заміж, маму відразу попередила, що я можу повернутися. Щоб на мою кімнату не сильно розраховували. Мама скривилася тоді:

– Взагалі не розумію, чому діти успадковують нарівні з подружнім партнером. Ми з батьком квартиру нажили, чому я з вами поділитися мала?

Іноді я в гості приїжджала. Мама, начебто, за розум взялася: роботу знайшла, пити стала тільки у п’ятницю (так, в порівнянні з щоденними пиятиками, пити раз в тиждень – прорив). Навіть залицяльник якийсь у неї з’явився.

Брат татом став, племіннику рік і вісім зараз. Виходить, вони жили так: в одній кімнаті мама, у другій – брат з дружиною, а потім втрьох з дитиною, і третя кімната, моя яка, порожня. Я платила свою частину комуналки за утримання житла. По лічильниках платили ті, хто послугами комунальними користувався. Тобто – не я.

Несподівано для мене, сусіди капітальний ремонт затіяли. З ранку до вечора свердлять і довбають. Вистачило мене на 2 дні. На руках – дитина тримісячна, яка не спить толком через перфоратори та дрилі. Чоловікові подзвонила, попередила, що до мами поїду на час ремонту сусідського. Вони обіцяли за пару тижнів впоратися.

Я мамі подзвонила, попередила, що з дитиною приїду. Меблі у мене там була, ліжка б нам з дочкою цілком вистачило. Ми зібрали найнеобхідніше, викликали таксі й поїхали.

У квартирі мене не чекали: меблів моїй не було, ремонт в кімнаті під дитячу зроблений. Мама, з незадоволеним виглядом:

– Чого приперлася? Вдома б сиділа, ремонт – не кінець світу. Могла б і погуляти з дитиною, нехай би внучка на вулиці спала.

– Чи не спить вона в колясці, а тільки вдома поруч зі мною в тиші. Що тут відбувається? Хто дав право викинути мої меблі?

– Що розкричалася? Теж мені, господиня знайшлася. Бачиш – дитячу для онука приготували, скоро його переселимо. Брат твій до вечора на роботі. Зараз Віка з онуком прийде з прогулянки, з нею і розмовляй. А мене не приплітай.

– Можна я дочку до тебе на ліжко покладу? – запитала я.

– Поклади. Тільки дивись, щоб вона мені не намочила все.

– Вона в підгузку.

Я зайшла до мами в кімнату, поклала і переодягнула дочку і стала думати, що ж робити. Дістала телефон, забила в пошук: меблі недорого з доставкою сьогодні. Вибрала ліжко і матрац. Замовила, пообіцяли через пару годин привезти. Подзвонила чоловікові, попросила, щоб грошей скинув і пояснила навіщо.

– Може, ти краще до моєї мами поїдеш? Навіщо гроші витрачати? – запитав чоловік.

– Ні дякую. Я краще тут. Ліжко скоро буде, а більше нам нічого й не треба. Ну і ти ввечері коляску привезеш. І манеж не забудь!

Чую – прийшов хтось. Мабуть, Віка повернулася. Я вийшла в передпокій.

– О! А ти що тут робиш? – запитала Віка.

Я їй пояснила про ремонт, сказала що тут поживу, поки сусіди не закінчать свій ремонт.

– А що, питати тебе не вчили? Ми там ремонт зробили для чого? Щоб ти, коли тобі заманеться, сюди сновигали? – напала на мене дружина брата.

– Це вас питати не вчили! Могли б і поцікавитися, чи не проти я, щоб в моїй кімнаті племінник жив. А вже потім і ремонт затівати. Меблі навіщо викинули?

– До речі, про меблі: ти ще за вивезення цієї мізерії заплатити повинна!

– Віка,  не нахабній. Я у себе вдома. Будь добра, тон простіше зроби. Я тобі не подружка, щоб в такому тоні зі мною розмовляти. – сказала я їй.

– Це я у себе вдома! А ти забирайся, звідки прийшла! Любов Степанівна, вірно я кажу? – Віка стала шукати підтримки у моїй матері. – Не дам я тобі тут жити! Хочеш – музику на всю котушку, хочеш – дриль куплю? Забирайся, по-доброму!

Мама була повністю згодна зі своєю невісткою:

– Так-так, йди звідси. Тут буде жити мій внук.

Я вирішила не йти на конфлікт, зателефонувала своїй свекрусі та попросилася до неї. Зібрала дочку, забрала речі й знову викликала таксі. Не забула скасувати замовлення ліжка.

Через годину, сидячи у свекрухи на кухні, я вибирала залізні двері з 3 замками. Куплю і встановлю на свою кімнату, дуля їм, а не дитяча. По-хорошому б попросили, я б не відмовила. А не так, що приїхала, а мене виганяти почали.